влада над землями Війська Запорозького, її звільнено від щорічної обтяжливої данини кримському хану. Всі фортеці в пониззі Дніпра мали бути зриті протягом 30 днів і там ніколи, нікому, жодних фортець у майбутньому не будувати (їх зрівняли з землею восени 1701 року солдати і козаки під проводом генерала Кольцо-Масальського). Територія ж ця залишалася Туреччині. Між зруйнованими фортецями і Очаковом погодилися на спорудження невеличкого поселення без укріплень для відпочинку і ночівлі купців. Сторони домовилися не заселяти і не зміцнювати замками землі по обидва береги Дніпра від кордонів Запорозької Січі до Перекопа та Очакова. На цих територіях дозволялося займатися промислами підлеглим обох держав. Донським та запорозьким козакам, з одного боку, і “всім татарським народам” — з другого, восьма стаття угоди заборонила здійснювати походи і набіги на землі сусідньої держави. Росія направляла свого повноважного і постійного посла Петра Толстого до Стамбулу.
Друга російсько-турецька війна, котра тривала з 1686 року, завершилася. За активну участь в азовській та дніпровській військових кампаніях та за перемоги, отримані українськими військами в боях, гетьман І. Мазепа 8 лютого 1700 року був нагороджений (другим за чергою після Ф. Головіна) новим і першим російським орденом Апостола Андрія Первозванного. Від імені держав “Священної ліги” польський король Август ІІ Сильний нагородив гетьмана орденом “Білого Орла”. А австрійський імператор надав йому титул “найсвітлішого князя Священної Римської імперії”. Цими високими нагородами європейські монархи відзначили заслуги всього українського козацтва в боротьбі із турецько-татарською агресію в останній чверті ХVІІ століття.
Переконані, що названі вище факти доводять, що лише завдяки участі козацтва та узгодженим діям українських і російських збройних сил в 1697 – рр. вдалося досягти значних воєнних успіхів. Розпочата в другому та третьому Дніпровських походах боротьба за вихід у Чорне море принесла вагомі результати. Були зміцнені захоплені у турків фортеці та розпочалася підготовка до штурму Очакова. Спробу турків і татар досягти реваншу влітку-восени 1697 року було зірвано. Через сепаратистські позиції союзників Росії, а також у зв’язку із більш сприятливими для неї умовами боротьби зі Швецією за Балтійське море, дії на очаківському напрямку в 1698 році припинилися. Та все ж Москва добилася від Порти в 1700 р. більш вигідних умов миру, аніж ті, корті передбачала Бахчисарайська угода 1681 року.
Втім, виходу до Чорного моря, економічно і політично необхідного Росії та українським землям, не вдалося здобути. Це зумовлювало подальшу гостру боротьбу з Туреччиною та Ханатом, яка тривала впродовж усього ХVІІІ століття і завершилась приєднанням Криму і Північного Причорномор’я до Російської імперії.