У серпні 1939 року Німеччина завершила підготування до війни в Європі. Не бажаючи воювати на два фронти, Гітлер запропонував підписати радянсько-німецький договір про ненапад. Договір обіцяв Радянському Союзу не тільки світ, але і розширення західних меж.

СРСР фактично продовжувала залишатися в положенні міжнародної ізоляції, у якому він виявився в результаті мюнхенського договору. У цій обстановці Сталін і Молотов прийняли рішення погодитися з пропозицією Німеччини про висновок договору про взаємний ненапад.

Радянсько-німецькі переговори почалися 15 серпня 1939 р. у Москві зустріччю з Молотовим посла Шуленбурга. Першим результатом їх явилося підписання торгової угоди між Німеччиною і СРСР.

Гітлер, що поспішав розв'язати конфлікт із Польщею військовим шляхом і не міг уже відмовитися від підготовленого на її напади, 20 серпня 1939 р., направив Сталіну телеграму, у якій наполягав на як найшвидшому підписанні договору про ненапад.

Обговоривши з Молотовим отримане послання і вислухавши повідомлення Ворошилова про хід переговорів з англійцями і французами, Сталін у своїй відповіді Гітлерові дав згоду на приїзд у Москву Риббентропа і підписання угоди про ненапад.

23 серпня Иоахим Риббентроп і В'ячеслав Молотов підписали Договір про ненапад. Разом із договором був підписаний і секретний додатковий протокол. Він не обговорювався ні в Політбюро, ні у Верховній Раді СРСР, ні в уряді. У строго секретному додатковому протоколі говорилося про розмежування «сфер інтересів» у Східній Європі. У радянську «сферу інтересів» відходили Естонія, Латвія, Правобережна Польща і Молдавія (пізніше до цього списку додалася і Литва). Найважливіше значення в цьому проекті мав постскриптум, у якому говорився таке: «Дійсний пакт дійсний лише при одночасному підписанні особливого протоколу по пунктах зацікавленості Договірних сторін в області зовнішньої політики. Протокол складає органічну частину пакту».

Відразу ж, після того як договір був підписаний, припинилася антифашистська кампанія в радянській пресі. Зато Англію і Францію тепер називали «підпалювачами війни».

Проводячи політику нейтралітету, Радянський Союз точно виконував укладені їм із Німеччиною угоди. Радянський уряд всемерно намагався уникати терть із Німеччиною і старанно стежило за тим, щоб не дати їй якогось привода до порушення радянсько-німецьких угод. Такими принципами керувалися не тільки дипломатичні, військові, господарські й інші радянські відомства, що відповідали за стан відношень із Німеччиною, але також преса і радіо.

Сучасні оцінки Радянсько-німецького пакту про ненапад та договору про «дружбу і кордони»

23 серпня 1939 р. світ вразило передане по радіо вночі повідомлення про підписання в Москві радянсько-німецького договору про ненапад. Всім давно було відомо про неприязні стосунки між Берліном і Москвою. Ніхто не чекав якогось зближення між Радянським Союзом і фашистською Німеччиною. Адже Гітлср завжди називав більшовизм своїм ворогом номер один. Навіть у правлячих колах західних держав, які одержували не тільки відкриту, а й таємну інформацію, не могли повірити в реаль-ність укладення договору між СРСР і Німеччиною. Французький прем'єр-міністр Е. Даладьє, якого в ніч з 23 на 24 серпня розбудив теле-фонним дзвінком міністр закордонних справ Ж. Бонне, щоб повідомити почуту по радіо новину, спочатку засумнівався в її правдивості і по-просив перевірити, «чи не є вона газетною плітикою». Однак наступ-ного ранку вже надійшли підтверджувальні комюніке з Берліна й Москви. Пакт справді було підписано.

Реакція громадськості різних країн на пакт у перші дні після його укладення була неоднаковою. В Англії він викликав гірке розчаруван-ня, у Франції-розгубленість, в Німеччині-незвичайне полегшення. Серед німців одні сподівалися, що небезпека війни для них минула, оскільки не буде укладено спрямованого проти Німеччини англо-франко-радянського союзу, інші, навпаки, вважали, що пакт врятував Ні-меччину від можливості ведення війни на два фронти й вона тепер зможе швидко розв'язати свої суперечності з Польщею.

Ставлення радянських людей до підписання договору було неод-нозначним. Безумовно, вони довіряли уряду і тому схвалювали його дії. «Немає ніяких доказів можливого незадоволення серед радянсько-го населення поворотом радянської зовнішньої політики, незважаючи на те, що протягом багатьох років велася пропаганда протії фашист-ських агресорів»,-повідомляв з Москви 28 серпня 1939 р. кореспон-дент англійської газети «Манчестер гардіан». Разом з тим радянські люди, особливо ті, хто допомагав республіканській Іспанії у боротьбі з фашизмом, не могли збагнути потребу укладення такого договору і, зрозуміло, відчували зніяковіння перед нашими однодумцями в інших країнах, які бачили в Радянському Союзі головну надію в боротьбі з світовою реакцією.

Якщо укладення договору виправдовувалося необхідністю уникну-ти війни, а її ніхто не хотів, то підписання 28 вересня 1939 р. договору про дружбу і кордони між СРСР і Німеччиною здавалося протиприрод-ним. Ніяких дружніх почуттів до німецьких фашистів радянські люди не відчували. Договір і наступні дії засобів масової інформації духовно обеззброювали населення СРСР, яке ненавиділо фашизм, розуміло, ще це-найбільше зло не лише для нашої країни, а й для всього людства, а офіційна пропаганда певною мірою закликала змиритися з цим злом.

Слід також мати на увазі, що з середини 30-х років у СРСР про-живала значна кількість антифашистів, які прибули з Німеччини і ане-ксованих нею територій. Як свідчать їх спогади, договір про ненапад вони зустріли з розумінням. Деякі з них за завданням Комінтерну ви-ступали на зборах у різних містах і роз'яснювали, що підписання цього документа дасть можливість Радянському Союзу уникнути війни. Од-нак укладення «договору про дружбу з смертельним ворогом соціаліз-му» вони зустріли