2. Як писалось раніше внаслідок визвольної війни 1648-1657 рр. Українська держава увійшла до складу Московської на правах автономії. Основою державної території була Наддніпрянщина від Случі до Дністра на заході, до кордонів Росії на сході, тобто Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства, частина Волинського та Білої Русі. Галичина й частина Волині линились у поляків. На підлеглих козакам землях, площею майже 150 тис.км2 , проживало 1,2-1,5 млн населення.

Після смерті Б.Хмельницького козацька старшина обрала гетьманом генерального писаря Запорозького Війська Івана Виговського. Про його правління нам вже звісно (см. п 1). Виговський відмовився від гетьманства і гетьманом обрали Юрія Хмельницького (1659-1663). Він підписав із царським урядом нові Переяславські статті 1659 р., що доповнювали та істотно обмежували Березневі статті 1654 р. Старшині заборонялось обирати гетьмана на старшинських радах, гетьману – підтримувати відносини з іншими державами. Московські воєводи, крим Києва, з’явились і в деяких інших містах. Це допомогло Москві укріпитися в Україні.

У 1660 р. Ю. Хмельницький уклав із Польщею Слабодищенський трактат, за яким Україна визнавала владу Польщі, що викликало протест з боку лівобережних полків і змусило Ю. Хмельницького на початку 1664 р. зректися гетьманства. Розірвана на окремі території соціальними конфліктами, Україна розпалася на дві окремі частини. Народ назвав цей час “руїною” (1663-1687)

3. На Правобережжі України гетьманом став П. Тетеря (1663-1665), який здобув грунтовну освіту і обіймала низку важливих посад ще за Б. Хмельницького. Але в основному він проводив про польську політику. Разом із поляками захопив Лівобережжя, агітуючи польського короля Яна Казимира продовжити наступ аж до Москви. А коли наступ провалився, Тетеря повернувшись на Правобережжя, зайнявся придушенням антипольських заколотів. Це ще більше обурило народ. Втративши підтримку населення, Тетеря втік до Польщі.

На Лівобережжі в ті часи гетьманом був Я. Сомко (обраний ще 1662 р. за гетьманування Ю. Хмельницького). Царський уряд звинуватив його в серпатизмі та за судовим вироком стратив у вересні 1663 р. А в червні того ж року представники Росії домоглися обрання гетьманом Лівобережної України кошового Запорозької Січі Івана Брюховецького. В 1665 р. він підписав Моськовськи статті, за якими в Україні значно обмежувалися права українського народу, а його землі оголошувалися володінням російських царів. Все це спричинило хвилю повстань. І І. Брюховецького було вбито. Тоді ж на Правобережній Україні розпочався антифеодальний рух на чолі з І. Поповичем, який і привів до краху П. Тетері. Тоді ж гетьманом було обрано черкаського полковника Петра Дорошенка. Він організував похід на Лівобережжя, де 8 червня 1668 р. (після вбивства повстанцями І. Брюховецького) його проголосили гетьманом усієї України.

У той час почався наступ поляків на Правобережжя, що змусило Дорошенко повернутися туди, залишивши на Лівобережжі наказ ним гетьманом чернігівського полковника Демка Многогрішного. Незалежна поведінка гетьмана збурила проти нього старшину. Многогрішного несподівано ув’язнили і відвезли до Москви. Після допитів гетьмана заслали до Сибіру, де він і помер. За таких умов Дорошенко ледве міг управляти навіть Правобережною Україною. Для подальшої боротьби сил не вистачало, і він уклав союз із турецьким султаном. Поява турків в Україні остаточно відвернула народ від Дорошенка, який зрікся 1676 р. булави на користь лівобережного гетьмана Івана Самойловича (1672-1687)

Замість Дорошенко турки висунули на гетьмана Ю.Хмельницького (1677-1681). І ця його спроба гетьманства закінчилась невдало. Ставши знову гетьманом , він так і не зміг позбутися турецької опіки, що й призвело до втрати його прибічників, а потім і до смерті від турецьких рук у Кам’янці (1681) Відтоді Правобережна Україна втратила політичну й економічну самостійність.

Сусідні держави поділили між собою Правобережжя. У 1681 р. Росія й Туреччина уклали в Бахчисараї мирний договір, за яким зобов’язалися не заселяти землі між Дніпром і Південним Бугом.

У 1677 р. турецька армія підійшла до Чигирина та обложила його. Протягом чотирьох тижнів оборонялись захисники міста. Козацькі полки й російські війська розгромили турків і татар поблизу Бужина, і Чигирин було врятовано. Нова спроба турецької армії овладіти містом у червні 1678 р. теж закінчилася її розгромом біля Стрельнікової гори, повз яку пролягла дорога на Чигирин, що ним наприкінці липня турки все ж оволоділи. У серпні поблизу Бужина відбулася семиденна жорстока битва, після якої турецька армія відступила. Це стало переломним етапом у війні, яка завершилася Бахчисарайським перемир’ям на 20 років між Росією, Туреччиною і Кримським ханством. Останні визнали умови Адрусівського договору 1667 р. між Росією та Польщею.

Згідно з умовами “Трактату про вічний мир” між Росією і Польщею (1686) царський уряд розірвав мирні відносини з Туреччиною і приєднався до антитурецької “Священної ліги” (Австрія,Венеція,Польша), що ц привело до початку боротьби за визволення Північнього Причорномор’я та Приазов’я, до кримських походів 1695-1696 рр. Російсько-українських військ.

Література:

1.“Історія України” В.Ю.Король, видавничий центр “Академія” 1999 р.

2. .“Історія України” О.Субтельний, Київ 1993 р.