Накази передавалися за допомогою радіо або по мережі агентів ОУН.

Структура УПА складалась з 4 частин, які називалися за частинами світу УПА-Північ, -Південь, -Захід та –Схід. Кожна з частин складалася з великих Військових Округ, до яких входили Тактичні Відтинки. Територіальний поділ виглядає таким чином (див. Додаток 1):

УПА-Північ – Волинь і Полісся (округи “Турів”, “Заграва”, “Волинь-

Південь”);

УПА-Захід – Галичина, Буковина, Закарпаття, Закерзоння (Надсяння)

(округи “Лисоня”, “Говерла”, “Чорний Ліс”, “Маківка”, “Буг”, “Сян”);

УПА-Південь – Кам’янець-Подільський, Житомир, Вінниця, Південь Київської області (округи “Холодний Яр”, “Умань”, “Вінниця”)

УПА-Схід – Північ Житомирської, Чернігівська область (окремих округ

не створено) [49, С.49].

Оперативною одиницею УПА був загін чисельністю до 30 осіб у лісових та

лісостепових областях, та 10-15 осіб у степу. З загонів складалася сотня: 130-200 осіб. Сотня складалася з т.зв. чот. Тактичною одиницею був курінь (3-4 сотні) з яких у 1943р. складалися військові округи. З літа 1943р. командування вирішило виділяти власне українські з’єднання та національні загони “співчуваючих” народів, які мешкали на території України: грузин, татар… - яких на 1944р. було 15 куренів (приблизно 20 тис.чол) [16, с.242]. Єдиної форми у бійців УПА не існувало. За вийнятком головних уборів, так званих “мазепінок”, бійці носили трофейні однострої (німецькі, польські, румунські…), ябо ж звичайний одяг (див. Додаток 4).Маючи в своїй назві “Українська”, УПА являла собою приклад

багатонаціональної співпраці та співіснування. Крім згаданих куренів, удованих за національною ознакою, значну кількість серед активних діячівАрмії становили інші народи – не українці. До таких відносять євреїв, німців, росіян та інших, які розділяли цілі ОУН і боролися проти диктатури в усіх країнах, будь то СРСР чи Німеччина. Із залученням окремих іншонаціональних частин до бойової діяльності УПА пов’язана реструктуризація армії та зміни у керівництві (1943р.).

Значним фактом, що відбиває не тільки наслідування народних і релігійних традицій а й високу ступінь організованості УПА є її система нагород (див. Додаток 3). На Західній Україні зберіглась, на відміну від СРСР, європейська відзнака хрестами [49, С.43]. Нагороди УПА успадкували форму хреста від Ордену Лицарів Залізного Хреста УНР, інших нагород і відзнак УНР, враховуючи традиційну символіку, наприклад, гуцульську.

Характерною рисою для всіх нагород була також наявність українського герба – тризуба – а на бойових (Хрести бойової Заслуги УПА) ще й схрещених мечей на знак збройної боротьби [66, С.2]. Існували такі нагороди:

Бронзовий Хрест за Бойові Заслуги;

Срібний Хрест за Бойові Заслуги І кляси;

Срібний Хрест за Бойові Заслуги ІІ кляси;

Золотий Хрест за Бойові Заслуги І кляси;

Золотий Хрест за Бойові Заслуги ІІ кляси;

Срібний Хрест за Заслуги для цивільних;

Золотий Хрест за Заслуги;

Медаля Української повстанської Армії за боротьбу в особливо важких

умовах (затверджена 6 червня 1948р.) [66, с.31-33].

В галузі військової субординації, якщо брати її до уваги настільки умовно, наскільки це дозволяє характер партизанської війни, в УПА значною мірою збереглося рангування Українських Січових Стрільців та Українськой Галицькой Армії, де, в свою чергу, було запозичене з австрійської Армії, притаманне через тривалий історичний зв’язок арміям Чехії, Румунії, Польщі. Офіцерські звання виглядають так:

Армія УПА

Генерал УПА

Генерал-полковник

Генерал-поручник

Генерал-хорунжий

Полковник

Підполковник

Майор

Сотник

Ст.Хорунжий

Хорунжий

Поручник

Булавний

Окремо слід зупинитись на особовому складі УПА. Перш за все, як стверджують документи і спогади, переважну більшість становила молодь. Так, навіть начальник радянського Ровенського опорштабу генерал-майор Бегма у своєму звіті від 28 травня 1943р. так описує з'єднання, що знаходилося під керівництвом Т.Бульби-Боровця: На території Ровенської області діє молодіжна націоналістична рганізація, так звана «Січ» у складі 3000 чоловік.

Націоналісти використовують усі легальні можливості для підготовки своїх бойових кадрів. Так, в місті Луцьку організована школа підготовки військових кадрів низових організацій молоді у віці 18—24 роки. Слухачів одягнуто у старі польські однострої. Школа існує під виглядом підготовки працівників для сільського господарства.

Школа в селі Шпанів під Ровно до 200 чоловік, серед яких були й дівчата, на початку квітня була розгромлена німцями. Частину слухачів ув'язнено за антинімецьку діяльність.

Кількісний ріст ОУН йде за рахунок нестійкої частини населення, переважно молоді та бувшої української поліції, яка останнім часом із зброєю переходить до націоналістів…

При залученні молоді до ОУН від неї приховують справжнє обличчя ОУН, називаючи себе українськими партизанами, що йдуть на боротьбу з німцями за вільну Україну, У зв'язку з цим молодь з великою, охотою йде в ОУН...» (ЦДАГО України. Ф. І, оп. 22, спр. 75, арк. 37—43). Найбільш дискусійним та заплутаним є питання про чисельність УПА. Щодо пікової чисельності з’єднань документи та історичні дослідження мають дві крайності: заниження у радянських та німецьких джерелах, і навпаки перебільшення в українських джерелах. Задля того, щоб з'ясувати ситуацію щодо чисельності слід зробити декілька припущень. Перш за все, слід відрізняти суто бойові частини та допоміжні служби, постійних учасників та тих, хто на певний (досить нетривалий) час знаходився у складі підрозділів УПА. По-друге, слід мати на увазі динаміку зміни чисельності УПА, яка на різних етапах мала відмінності і відповідала тактичним завданням, що стояли перед армією.

Документальні джерела, наприклад німецькі повідомлення про події на Східному фронті, датовані 1944 роком, чисельність УПА визначають у 80 тис. осіб [37,с.620], але того року період найбільш масових виступів вже був позаду (кін.1943-поч.1944рр.). Наприклад, саме восені 1943р. Почалися спільні дії УПА з БУСА (Буковинська Українська Самооборонна Армія), яка у травні прийняла спільну назву УПА та стала складовою частиною УПА-Захід.

Спілка Ветеранів