Комплекс споруд Манявського скиту займає вузьку терасу між схилом гори Вознесінки та урвистим берегом потоку Батерст (Ситець). Відповідно до рельєфу ділянки територія монастиря має нерегулярну форму, дуже витягнуту з південного сходу на північний захід. Первісні будівлі монастиря були дерев’яними. Вознесенська церква, яка розміщувалася майже в центрі монастирського подвір’я, була збудована у 1620р. У 1681р. на тому ж місці споруджено нову дерев’яну церкву з тису та кедра. Після скасування монастиря 1785р. церкву розібрано та перенесено до м. Надвірна.

Протягом XVII ст. сформувався ансамбль мурованих споруд, з яких збереглися: фрагменти оборонних мурів, в’їзна башта (1681-1984), яка одночасно виконувала функції оборонної башти та дзвіниці. У 1970р. споруди Манявського скиту частково реставровано, проведено роботи з консервації фресок.

Усі башти майже квадратні в плані. В’їзна башта являє собою триярусну будівлю, завершену чотиригранним верхом. Висока башта має п’ять ярусів і увінчана чотиригранною високою банею з декоративною маківкою. Оборонна башта в мурі перекрита чотиригранним наметом.[9, с.438-439].

Отже, Манявський скит – цікавий приклад оборонного монастирського ансамблю XVII-XVIII ст., розпланування якого пристосовано до особливостей складного рельєфу гірської місцевості.

Гошівський Василіанський монастир Преображення Господнього XVI-XIX ст. знаходиться на Ясній горі, що височить на південній окраїні м. Болехова у с. Гошів.

Перша згадка про монастир датована 1509р. , коли він увійшов до реєстру Київської митрополії як обитель студитського уставу. Тодішня обитель знаходилася на південь від теперішньої, у лісовому урочищі “Чорний ділок”. У 1570р. пісня одного з татарських плюндрування споруди обителі відновив лицар польського війська Кучулад з Тухольщини. У 1619р. татари вдруге спалили монастир і церкву. У 1629р. Євстахій Шумлянський знову відбудовує спалені церкву і монастир. Але татари невдовзі вкотре плюндрують монастир в лісовому урочищі Чорний ділок”.[8, с.248].

У 1737р. монастиреві було подаровано стародавню ікону Матері Божої, яку спеціальною грамотою митрополита Афанасія Шептицького визнано чудотворною. Власник села Микола Гошовський, зворушений чудодійною силою ікони, у 1759р. подарував отцям василіянам на вічні часи гору, названу згодом “Ясна гора”, і сюди було перенесено монастир й закладено дерев’яну церкву, у головному престолі якої помістили цю чудотворну ікону Божої матері. Слава про неї ширилася на всю Україну.

У 1835-1836рр. на вершині Ясної гори було зведено камяні споруди сучасного монастиря, а в 1842р. завершено будівництво мурованої церкви Св. Преображення Господнього з дзвіницею.[1, с.48-50].

Монастир було закрито радянською владою у 1950р. й відновлено лише після її падіння у 1991р. У монастирі знаходиться копія чудодійної ікони Гошівської Богородиці. Для прочан відновлено також молитовну каплицю Божої Матері та Хресну Дорогу на Ясну гору. У наш час монастир на Ясній горі відвідує понад сто тисяч паломників.[7, с.234].

Багату спадщину оборонних середньовічних монастирів зберегла Волинська земля. Серед кількох десятків древніх обителей краю можна виділити найвідоміші серед паломників та туристів: Зимненський, Межиріцький та Дерманський.

Зимненський Святогорський монастир-фортеця – один з найдавніших духовних центрів України. Це справжня фортеця, що стоїть на святій горі над заплавою р. Луги перед с. Зимне Волинської області.

Перша літописна згадка про Зимненський Святогорський монастир знаходиться в рукописному “Житії Преподобного Феодосія Печерського”, де згадується, що в 1073р. тут зупинився на перепочинок знеможений паломництвом до Константинополя печерський ігумен Варлаам, однак так і не оправився від недуги й за кілька днів помер.

В ХІ ст. у Зимненському монастирі у теремі князя Володимира знаходилася резиденція перших володимиро-волинських єпископів Стефана і Амфілохія з числа найшанованіших києво-печерських старців. Тоді ж її відвідав і преподобний Нестор Літописець. Одним з найвизначніших Зимненських ігуменів був Святий Нифонт. Розквіт давньоруського монастиря у 1241р. обірвала кривава навала орд хана Батия.[28, с.141-145].

Незважаючи на це, чернече життя у печерах Святої гори не припинялося і в подальші століття. Перша документальна згадка про Святогорський монастир є в дарчій грамоті литовсько-руського князя Свидригайла 1458 року.[6, с.88-90].

Друге народження Святогорського монастиря можна датувати 1495р. Того року князь Федір Михайлович Чорторийський відбудував на Святій горі мурований собор Успіння Пресвятої Богородиці й перетворив печерну обитель на модерний кам’яний замок з чотирма наріжними й центральною в’їздною баштами.

Його син, князь Олександр Чорторийський завершив розбудову монастиря, обладнав у верхньому ярусі в’їздної башти дзвіницю і з цієї нагоди подарував обителі іменний дзвін вагою понад 700 кг із зображенням Матері Божої та Воскресіння Христове.

В монастирі зберігалася Чудотворна ікона Зимненської Божої Матері.

У XVI ст. Зимненський монастир перетворився на одну із твердинь українського православ’я, що поряд з іншими монастирями Волині й Галичини боролися проти покатоличення й полонізації української шляхти й простого люду.

Внаслідок Люблінської унії й агресивного наступу католицизму на вкраїнські землі у 1682р. Зимненський монастир став уніатським. Лише після поділу Речі Посполитої між Російською й Австрійською імперіями, внаслідок якого Волинь відійшла до Росії, нова губернська влада в 1839р. розігнала греко-католицьке чернецтво і перепрофілювала монастир на жіночу обитель Московського патріархату. В кінці ХІХ ст. всі історичні споруди монастиря були ґрунтовно реконструйовані, зокрема Успенський собор отримав п’ятикупольне вивершення. За радянської влади в монастирі розмістилася транспортна бригада місцевого колгоспу. Лише з пом’якшенням тоталітарного режиму у 1975р. українським реставраторам дозволили рятувати цю священну пам’ятку нашої історії.

Після остаточного падіння комуністичного режиму в 1990 р. завдяки старанням єпископа Волинського і Луцького Варфоломея Святогорську Свято-Успенську Зимненську православну обитель знову відроджено. Нині