Попри всі лихоліття, що випали на багатостраждальну Волинську землю, Зимненський монастир вистояв і зберіг свій первісний архітектурний ансамбль. Його периметр окреслюють високі замкові стіни з бійницями та масивні прямокутні наріжні башти з трьома ярусами гарматних амбразур та стрільниць. Башти завершуються високими шатровими дахами, що надає ансамблю ще більшої схожості з типовим ранньсередньовічим замком.

До фортечних стін прилягають церква Успіня Пресвятої Богородиці та церква Св. княгині Юліанії Ольшанської (легенда свідчить, що цей храм стоїть на фундаменті мисливського палацу князя Володимира), а також двоповерховий корпус келій, трапезна і школа.

А поза фортечними стінами біля підніжжя Святої гори (находиться Троїцька церква-ротонда (базиліка з однією апсидою), датована 1465-1475 рр. Поруч неї є вхід у печери-лабіринти, в XI - XII ст. викуті давньоруськими монахами на кшталт печер Києво-Печерської лаври. На жаль, бічні відгалуження Зимненського печерного комплексу з криптами й келіями відлюдників досі не розчищено від завалів. Монахи й туристи-паломники мають змогу пересуватися лише центральним тунелем, що виводить до невеличкої підземної церкви Преподобного Варлаама Печерського.

Поблизу стін Зимненського монастиря є ще одна непересічна фортифікаційна атракція. Мова йде про оборонні земляні вали ранньосередньовічого Зимненського городища давніх слов'ян V -кінця VII ст. Про нього збереглося більше легенд, аніж скупих археологічних висновків. Тут знаходився один з центрів ранньодержавного Дулібського союзу племен. Нестор Літописець у "Повісті врем'яних літ" залишив нам згадку про важку багаторічну боротьбу дулібів з багатотисячними кочівницькими ордами Аварського каганату (обрами), кордони якого простягалися від дельти Дунаю вздовж Карпатських хребтів аж до Франкського королівства. Очевидно, Зимненське городище в кінці VII ст. пало жертвою цієї масштабної слов'янсько-аварської боротьби. На це вказують виявлені археологами сліди раптового руйнування, пожежі, посічнених кістяків оборонців й розсипи трилопатевих стріл тюркського типу.[26, с.4].

Межиріцький Свято-Троїцький монастир-фортеця XV - XVII ст. у с. Межиріч на Рівненщині розташований неподалік (за 4 км.) середньовічної столиці Волинського краю -м. Острога - резиденції можновладних князів Острозьких.

Засновано монастир на мисі, утвореному злиттям річок Вілії і Світеньки, очевидно, ще в давньоруські часи. Муровану обитель закладено за князів Федора чи Василя Острозького на початку XV ст.

Монастир складається з п'ятиглавої хрестовокупольної Свято-Троїцької церкви, двох корпусів келій, господарських корпусів і надбрамної дзвіниці. По периметру його оточують товсті стіни з рядом бійниць та могутні триповерхові кутові башти з гарматними амбразурами й бійницями для мушкетів і рушниць. Свято-Троїцька церква також пристосована для оборони шляхом прибудови потужних контрфорсів та парапетів з бійницями, її архітектура органічно поєднує традиції давньоруських храмів та елементи готики й ренесансного декору.

Дерманьський Свято-Троїцький монастир-фортеця XV - XVII ст. розташований на Рівненщині у с. Дермань. Поряд з селом лежить давньоруське городище, що вказує на прадавність обжитості цього терену. А перша згадка про село є в дарчій грамоті волинського князя Любарта Гедиміновича від 8 грудня 1322 року.

В середині XV ст. князі Острозькі зводять у Дермані на високому пагорбі фортецю, оточену ровом з водою, земляними валами з мурами та наріжними баштами. У 1459 р. князь Василь Федорович Острозький в ім'я зміцнення православ'я передав свій родовий Дерманський замок під православний монастир. Тоді ж на кошти князя розпочалося будівництво Троїцької церкви й дзвіниці. Кожен з наступників князівського роду вважав своїм обов'язком опікуватися цим монастирем, на що вказують відповідні жертводавчі записи монахів. Земельні володіння обителі поширювалися на чотири навколиші села, орні, лучні й лісові угіддя.[2, с.330].

Розквіт Свято-Троїцького монастиря припав на початок XVII ст. З благословення святійшого патріарха Олександрійського Мелетія й сприяння К.Острозького у 1602 р. Дерманська обитель була реорганізована за новим спільножитейним уставом. Відтак, Дерманський монастир перетворився на один з найбільших центрів плекання духовної культури, книгодрукування й освіти на Волині. Цьому всебічно сприяв можновладний Костянтин-Василь Острозький - найбагатший магнат Речі Посполитої, який чимало своїх коштів жертвував на розвиток рідного краю й освіченості українського духівництва, шляхти й широких верств населення. На землях князя нараховувалося 20 монастирів й понад 600 православних храмів.

На кошти К.Острозького у Дерманському монастирі запрацювала друкарня. її першою друкованою книгою, що дійшла до нашого часу, став "Октоїх" 1604 року. У його передмові князь Констятин такими словами висловив свої жертводавчі мотиви й сподівання щодо новоупорядкованої ним обителі: "Монастир свій, названий Дермань, з усіма достатками відлучив, на киновію його фундував і інокам віддав, на згромадження до нього людей, богобойних і ченців святолюбивих в житті і вчених, яким то і друкарню придав, аби ... молитвами своїми святими помагаючи,... приклад даючи тим, які хочуть спасатися, а досконалі наукою і письмом, а залаща друкуваням книг світячи всім,... для которих хвалені суть". Повчально, що зміст цієї книги містить і поезію, і світсько-філософські сентенції, і глави просвітницько-духовного змісту.

У кінці XVI - на початку XVII ст. Дерманська обитель славилася своїми просвітителями й книжниками, тут творили, дискутували, гостювали найвидатніші діячі українського відродження - Ісаія Борикевич, Дем'ян Наливайко, Ібв Борецький, Василь Суразький, Іов Княгиницький, Іван Вишенський. А славнозвісний автор першої в Україні-Русі "Граматики словено-руського язнка" (1619 р.) Мелетій Смотрицький упродовж 1627-1633 рр. був ігуменом Дерманського монастиря й ньому ж похований в крипті під монастирською церквою.[31, с.156].

Значна увага приділялася перекладам на старовкраїнську мову трактатів із грецької та латинської мов. Серед низки