Історія Ближніх (Антонівських) печер починається з печери, викопаної приподобним Антонієм собі на усамітнення після того як віг упорядкував чернече життя на київських кручах й призначив братії першого ігумена. Довжина Ближніх печер становить 293 м. У їхніх стінах викуто келії, ніші для поховання та аркасомії, заглиблені у стіни на 0,5 м., близько 2м довжиною і 1м висотою. Діє три підземні церкви – Введенська, Варма – іллівська та церква Св. Антонія, в якій він упокоївся в 1073 р.[16, с.13].

Крім Ближніх, Дальніх і Варязьких печер під усією Лаврою існує безліч інших підземель господарського (льохи, підвали), оборонного (потайні ходи під фортечними стінами) і протизсувного значення (відповідні штольні).

Головне місце в архітектурному ансамблі Києво-Печерського монастиря займає Успенський собор 1073-1078рр. За легендою, місце для майбутнього собору вказав ігумену Феодосію сам Господь, позначивши його вогнем та росою. Наріжний камінь Храму власноручно заклали у 1073 р. Великий київський князь Святослав та його варязький воєвода Голмон на віддяку за врятування свого життя у погромі воїнства в битві з половцями на р.Альті у 1068р.

Божим знаменням – осторогою для Київської Русі, затоплені кров’ю Братовбивчої князівської міжусобної боротьби, став сильний землетрус 1230 р., який зруйнував наріжну південну стіну головного собору золотоверхої руської столиці. Однак ні це знамення, ні криваві погроми руських військ у битві на р.Калці не консолідували князів Київської Русі.

Успенський собор служив усипальницею київських князів, литовської та української шляхти, багатьох церковно-політичних діячів України. Тут поховані сестра Володимира Мономаха Євпраксія Всеволодівна, митрополит Петро Могила. Під час татарських навал ХІІІ-XIVст. і пожеж (зокрема 1718 р.) собор неодноразово плюндрувався та його знову відбудовували в оновлених архітектурних формах. З 1929 р. у соборі діяв музей. Успенський собор було підірвано енкаведистами у 1941 р. під час здачі Києва фашистській армії. Відповідно до Указу Президента України Леоніда Кучми у 1997-2000 рр. Успенський собор наново відбудовано і освячено.

Троїцька народна церква – ще один збережений давньоруський храм лаври, збудований над головною лаврською брамою у 1106-1108 рр. Засновником храму є син чернігівського князя Святослав Давидович. (сучасні інтер’єри храму були розписані і декоровані у стилі українського барокко київськими майстрами XVIII ст.).[34, с.68-69].

Поряд з Успенським собором у центрі Соборної площі височить Велика лаврська дзвіниця, зведена у 1731-1744 рр. за проектом архітектора І.Г.Шеделя на місці колишньої дерев’яної, яка згоріла під час пожежі 1718 р. Висота її сягає 96,52 м. (На той час вона була найвищою спорудою Східної Європи). Поєднала в собі стилі барокко й класицизму. На четвертому ярусі дзвіниці з 1744 р. вставлені куранти у 1903 р. їх замінено новими, зробленими за зразком курантів московського Кремля.

Печерська лавра має декілька входів. У Верхню лавру ведуть Святі ворота й Економічні ворота. У Нижню – Західні і Східні. А між собою Верхня і Нижня частини монастиря з’єднані Печерськими воротами.

З огляду на виняткову історико-культурну цінність архітектурного ансамблю лаври, 14 сесія Міжурядового комітету ЮНЕСКО зі збереження всесвітніх культурних та природних надбань 7-12 грудня 1990 р. визнала Києво-Печерську Лавру пам’яткою світового значення.[12, с.71].

Отже, Києво-Печерська лавра – це справді визначна святиня українського народу. Її духовно-освітня діяльність, багата культурно-історична спадщина, що творилася кращими синами нації, мали важливе позитивне значення і не втратили своєї актуальності і в наш час.

У 1051 році монахами Антонієм і Феодосієм у печерах біля літньої княжої резиденції Берестово поблизу Києва був заснований монастир, який в XI ст. став центром розповсюдження і затвердження християнства на Русі. У XII ст. монастир отримав статус «лаври» - головного великого монастиря Києва. Печерська лавра зіграла важливу роль у розвитку давньоруської культури, була центром літописання. Тут перекладалися на церковно-слов’янську мову і переписувалися твори іноземних авторів. У лаврі працювали відомі літописці Нестор, Нікон, Сільвестр. У XIII ст. було складено «Києво-Печерський патерик» - важливе джерело історії Києва.

Києво-Печерська лавра здійснювала широке будівництво ще з XI ст. (Успенський собор, Троїцька надвратна церква). Наприкінці XII ст. навколо Києво-Переської лаври було возведено оборонні стіни, які у 1240 році були зруйновані ордами Батия. У 1698 -1701 роках паралельно до них було споруджено нові фортечні стіни з бійницями і баштами. У 1731 – 1744 роках споруджено велику лаврську дзвіницю, висота якої 96,52м.

Трагічні події після 1917 року послужили поштовхом до тотального винищування православного духівництва і всього, що було зв’язано з Православною Церквою. У 1920 році Лавру закрили. Під час окупації фашистами Києва, монастир вдалося відродити, але не надовго – у 1961 році ченців вигнали зі стін обителі. 25 червня 1988 року Києво-Печерська лавра знову була відроджена.

Висновки

В історії українського народу, його духовно-культурному розвитку особлива роль належить монастирям. Виникнувши у Київській Русі після прийняття християнства, вони стали важливими осередками релігії, освіти, літератури, образотворчого мистецтва, науки тощо. Не втратили свого актуального значення ці святині і у наш час, коли в процесі розбудови незалежної України здійснюється духовне оновлення суспільства.

В даній роботі ми розглядали оборонні монастирські комплекси Криму, монастирі західної України та Києво-Печерську Лавру.

Крим славиться великою кількістю монастирів, які є печерними культовими комплексами.

Найдавнішим печерним культовим комплексом Криму є