Третій поверх складається з п’ятнадцяти з’єднаних між собою печер. Тут також є храм, алтарна частина якого зруйнована, а під стелею вирубаний хрест. В північно-західній частині підлоги знаходяться дві могили. Можливо це була невелика часовня. В північній стіні знаходиться вхід в галерею, над ним вирубаний хрест.

В храмі четвертого поверху на стіні олтаря, зліва від тропу вирубаний хрест та збереглись кілька слів грецьких написів: «раб божий 6911-й (1403рік)». З права, в квадратній низині, нерозбірливі підпис та хрест.

В печерній церкві п’ятого поверху на стінах багато графіті і сліди нерозбірливих підписів. Напевно, це було особливе місце. До північної стіни прилягає трон, зліва від нього ноша, поряд з церквою збоку каретової печери вирубаний алтар. Це могла бути невелика часовня. Монастир існував досить довгий час – XII-XV ст.

На кримській землі збереглася одна з вірменських святинь – це монастир Сурб-Хач. Розташований монастир за три кілометри на південь від затишного містечка Старий Крим. Потрапити до нього можна, якщо слідувати за кустарними дороговказами, які встановлені ще на трасі Феодосія-Сімферопіль, яка проходить через Старий Крим. Перші вірменські общини стали стали формуватись в Криму ще в XI ст. Представники тих общин займались переважно торгівлею. В другій половині XIII століття турками-сельджуками була знищена древня вірменська столиця Ані. В той час еміграція вірменського населення набула масового характеру. Значна частина вірмен почала селитися в Галицько-Волинському князівстві та Криму. В 1330 році по договору з генуезьким керівництвом в Кафу переселилось декілька тисяч вірмен, нащадки біженців з Ані. Значна частина вірмен оселилась в тодішній столиці Кримського ханства Солхаті (Старий Крим).[24, с.44].

Неподалік Солхату, приблизно в 1338 році, монахом Ованесом та його дванадцятьма однодумцями був побудований монастир, що отримав назву Сурб-Хач (в перекладі з вірменського – Святий Хрест). Є легенда, що ця назва походить від того, що вірменам вдалося вивезти з Ані хачкар – освячений кам’яний хрест й привезти його в Крим. Там де його встановили згодом з’явився монастир Сурб-Хач. Дуже швидко монастир стає значним духовним центром кримських вірмен. Він також перетворюється й на центр писання вірменських літописів. Ремесло літописців цінувалось дуже високо, декого з представників цієї «спеціальності» вірменська церква навіть зарахувала до лику святих.

В XIV-XV століттях при монастирі розміщувалась школа та духовна семінарія де викладали визначні вірменські духівники та вчені, митці та філософи. Тут була велика бібліотека, збірка літописів та книг з мініатюрами. В наш час в спеціальному сховищі «Матенадаран» у Вірменії зберігається 240 літописів написаних в Сурб-Хачі, Кафі, Карасубазарі.

Ті часи були занадто неспокійні для Криму, тому монастир, що обростав келіями та господарськими спорудами поступово набуває оборонних рис і зараз нагадує справжню фортецю. Всіх відвідувачів зустрічає кріпосна стіна з вікнами-бійницями. Монастир функціонував як автономний господарський комплекс. Тут був влаштований водогін та каналізація. При монастирі було ціле поселення з садами і виноградниками.[42, с.66].

Після захоплення Криму в 1475 році турками-османами частина вірмен емігрувала з Криму, але значна частина залишилась й продовжувала зберігати свою віру та культуру. Сурб-Хач, незважаючи на досить велику кількість вірменських святинь на півострові, залишався духовним центром вірмен Криму.

Коли Крим опиняється в залежність від Російської імперії, по ініціативі графа П.Румянцева-Задунайського, організовуються переселення християнського населення півострова в південні володіння імперії. В 1778році разом з греками, грузинами та волохами було вивезено майже 12 вірмен. Значна їх частина оселилась біля гирла Дону й заснувала місто Новий Нахічевань. Багато вірмен не прижилися на нових землях й поступово стали повертатись в Крим.

Занедбаний Сурб-Хач оживає в 1789 році, коли вірменська община Старого Криму отримує дозвіл на відродження своїх храмів. В ті часи вірменам у Криму було надане навіть певне самоврядування. З 1808 по 1870рік в Старому Криму навіть функціонувала вірменська міська ратуша.

Але з часом було скасоване самоврядування вірменів, а після 1917 року й сама Російська імперія.Більшовики спробували збудувати свою імперію, але не вийшло.[24, с.45].

В 1926 році монастир був закритий. Під час Другої світової війни вірменами була здійснена спроба реанімувати свій духовний центр, але це була лише спроба. В радянські часи на території монастиря був влаштований піонерський табір, а згодом – склад.[22, с.25].

В 1963 році були початі реставраційні роботи по збереженню монастирського комплексу, в 1970-х роках проводились археологічні розкопки.

Лише на початку XXI століття монастир передали вірменській релігійній громаді, але ні коштів, ні людських ресурсів катастрофічно не вистачає на повне відновлення святині.

В наш час монастир складається з храму Святого Хреста з притвором – типового взірця вірменської сакральною архітектури, башти-дзвіниці, трапезної та келії, що утворюють декілька внутрішніх двориків. Поруч зберігся готель для паломників. Всередині церкви залишились розписи XVIIIст.

Там же знаходяться поховання настоятелів монастиря, що закриті плитами з вірменськими написами та «сельджукським» орнаментом.

Інтер’єр церкви ще не відновлений, але архітектура справді дуже цікава. На стінах також можна побачити старі плити, що можуть розповісти сучасним дослідникам дещо з історії Сурб-Хачу.

За монастирем є джерело, яке має надзвичайну енергетику. Вода з цього джерела по водогону проходить під храмом і відводиться до фонтанів, що влаштовані на схилі трохи нижче монастирських стін.

Ну а взагалі місце,