З Крехівським монастирем пов’язана доля багатьох українських духовних діячів. У 1668р. тут прийняв чин єпископа Йосип Шумлянський. Монастир відвідували також єпископи Йосафат Коцеловський, Андрей Шептицький, Ієремія Лавницький і Сотер Ординський. Останній згодом став першим єпископом українців Канади. Єпископ Йосафат Коцеловський збудував у Кракові за свої кошти каплицю, хотів аби після смерті його тут похоронили, але не судилося – скінчив життя у сталінських катівнях.

Протягом кількох віків Крехівський монастир виконував роль оборонної фортеці. За його мурами, рятуючись від татар, знаходили прихисток мешканці навколишніх сіл. З історії відомо, що під стінами монастиря відбулося кілька кровопролитних боїв. Про них залишилися документальні свідчення і спогади сучасників. Письменник XVII ст. Самуїл Кушевич, описуючи облогу Львова гетьманом Богданом Хмельницьким, згадував про перебування у стані козачого війська міських посланців, серед яких був і панотець з Крехова. Він передав гетьманові хрестик і листа від ченців з проханням відвідати монастир. З ченцями монастиря гетьман підтримував дружні стосунки до кінця своїх днів. Це підтверджується й переказом від 1657р. За кілька місяців до смерті Богдан Хмельницький прийняв делегацію крехевських ченців на чолі зі “стрателем” Васяном.[3, с.365].

Протягом свого існування монастиреві довелося витерпіти чимало лиха. У 1651 році був великий голод. У 1659р. на монастир напали татари і взяли з нього великий викуп. Тоді ж посилилося непорозуміння з властями, які намагалися позбавити монахів землі. Ігуменові Васяну Савчуку з трудом вдалося відстояти свої права. Можливо, цьому посприяло підтвердження патріарха Кирила про надання монастиреві привілею Ставропігії.

На початку 60-х років XVII ст. у монастирі почалася перебудова. Деревяні стіни замінили кам’яними. В 1664р. було збудовано муровану північно-східну вежу, а через п’ять років – північно-західну. Це зміцнило фортецю, котра вистояла в 1672р. під час польсько-турецької війни.[23, с.41].

Для захисту Крехівського монастиря від розбійного мародерства татар Петро Дорошенко направив невеликий козацький загін на чолі з молодим Іваном Мазепою. Іван Мазепа організував дієву відсіч татарським нападниками. У розпалі запеклих штурмів неприступних монастирських стін з їхніх оборонців влучним гарматним пострілом вбив воєначальника татарського закону, який доводився племінником хану Селім Гірею. Нажахані поганою прикметою, татари відступили від християнської святині.

Дізнавшись про смерть племінника, розлючений Селім Гірей наказав дощенту сплюндрувати Крехівський монастир. Петро Дорошенко, остерігаючись знищення монастиря та виявлення серед його оборонців козацької залоги – а ця обставина одразу б розірвала нетривкий союз з ханом – змушений був негайно передати ченцям лист-ультиматум з вимогою викупу за вбивство ханського родича. Крехівські ченці зібрали усе, що було коштовного у святині, виплатили викуп в сумі 4500 талерів і отримали ханську розписку про поквитування. Таким чином, своєчасне втручання Петра Дорошенка врятувало і монастирську святиню, і життя маловідомого сотника Івана Мазепи.

На початку ХХ ст. у Крехові було встановлено пам’ятник, який возвеличив героїчну оборону ченців від татар.[15, с.7-8].

У 1721р. Крехівський монастир став греко-католицьким. З того часу ще більше посилюється його релігійно-культурне значення. Протягом 1721-1737рр. монастир переживає перебудовчий ренесанс. Майже всі деревяні будівлі були замінені мурованими. Цей процес можна оцінювати і позитивно, бо монастир набував європейського вигляду, а з іншого боку – зносилися цінні архітектурні монастирі. З найцінніших тогочасних споруд слід назвати церкву Преображення, нову дзвіницю і перебудовану вїзну браму.

Монастир славився також своїми чудотворними іконами. Колись їх було три. Одна з них – маленький образ Пречистої Діви Марії, подарований львівською родиною Красовських із вдячністю за чудо, що відбулося з дочкою Анною. У 1807р. з Верхратського монастиря, що неподалік Рави, до Крехова було передано ще один образ Богоматері. Ікона прославилася багатьма чудами. Львівський єпископ Йосип Шумлянський у липні 1685р. проголосив її чудотворною, прийнявши спершу присягу перед Святими Тайнами від тих людей, які перед нею зцілилися. Менш відома чудотворна ікона Св. Миколая. Монахи вважають, що вона походить із Білорусії. Було в монастирі також і миро, привезене з італійського міста Бар, яке, за переказами, витікає з мощей Св. Миколая.

Чудотворні ікони і миро притягували до себе віруючих паломників, які тисячами відвідували монастир.[3, с.365].

У монастирі було зібрано багату старовинну бібліотеку. У її фондах зберігалося близько 400 книг, великий архів, релігійні Хроніки, історичні рукописи, грамоти і листи козацьких гетьманів. Окремі рукописи датувалися ХІ-XIV ст. Найстаріша книга відноситься до 1493р. Найціннішими виданнями вважалися: “книга небесь Св. Йоанна Дамаскина” (1605) і Євангеліє кінця XVII ст., яке вручив гетьман Іван Мазепа Верхратському монастиреві.

У 1902р. з Добромильського монастиря у Крехів було переведено школу новіціату (право виховувати молодих ченців). З того часу в Крехівському монастирі монаший постриг прийняла не одна сотня новиків.

Під час національно-визвольної війни українського народу 1918-1920рр. польська воєнщина пограбувала монастирську бібліотеку. За свідченнями очевидців, стародруками, книгами, рукописами та документами завантажили кілька возів. Те, що залишилося, загинуло після другої світової війни. Ще в 1945р. влада, потіснивши ченців, відкрила у монастирському приміщенні дитячий будинок, а через чотири роки монастир було ліквідовано остаточно. Згодом замість дитячого будинку в його приміщеннях відкрили школу-інтернат для розумово відсталих дітей. Дуже постраждала Преображенська церква. Зникли образи, іконостас і всі церковні речі: книги, підсвічники, кадило, рушники, килимові доріжки.

29 серпня 1990р. починає відроджуватися Крехівський монастир.