Одним з найдавніших діючих до сьогодні монастирів на території Західної України є Лаврський монастир Св. Онуфрія, довкола якого невдовзі розрослися поселення, що отримало назву Лаврів.

Село Лаврів Старосамбірського району розташоване на крайньому заході Львівської області серед мальовничих Карпат за 8 км від державного кордону України з Польщею. Через нього протікає річка Лінинка – ліва притока Дністра. У чудових тутешніх лісах знаходиться значна кількість рідкісних тварин.

Згідно з місцевими переказами, перші монахи проживали у тутешніх печерах вже у ІІІ-ІХ ст., тобто до прийняття християнства державною релігією Київської Русі. Власне це і послужило причиною заснування монастиря. Його поява, як стверджує М.Рожко, відноситься до кінця ХІІ або початку ХІІІ ст. На цій території вже існувало поселення і цвинтар з каплицею. Спочатку монастир був очевидно дерев’яним. Пізніше до його розбудови спричинився Войшенк-Лавр, який у 1263р. після загибелі батька став великим литовським князем, а також Лев Данилович – володар Галицько-Волинської держави. Це підтверджується його грамотою від 8 жовтня 1292р. Зокрема, у ній згадується Лаврський монастир як володіння князівської сім’ї. У його Свято-Онуфрієвській церкві похований Лев Данилович.

Переконливим підтвердженням ролі князя Льва Даниловича як фундатора Львівського монастиря є те, що його покровителем обрано Святого Онуфрія Великого. Саме великим шанувальником його культу був князь Лев, який до того ж мав друге ім’я “Онуфрій”. Святий Онуфрій син перського царя ще у ранньому віці відмовився від усіх земних принад, навіть царського вінка і обрав своїм тоді досить поширеним ідеалом усамітнене, пустельницьке праведне життя. 60 років у IV-V ст. він провів у пустелі Фіваїди, прагнучи через духовне вдосконалення наблизитися до Бога. Ось чому церква вшановує пам'ять Святого Онуфрія Великого 25 червня кожного року.[10, с.10].

Після смерті різні частини мощей Святого Онуфрія зберігалися у Константинополі (Храм Святої Софії), Римі (храм Святого Онуфрія на Монте Джаніколо), а також у Брауншвайзі (Німеччина), куди їх у 1172р. привіз зі Сходу саксонський і баварський герцог Гайнріх Леве. Саме із Брауншвайгу частина мощей Святого Онуфрія Великого потрапила у Галичину і на протязі певного часу зберігалася у Лаврівському Онуфріївському монастирі.

Оскільки мощі Святого Онуфрія надавали святості цим місцям, то у невеликому гірському Лаврівському монастирі були поховані, крім князя Льва Даниловича, Перемишлянський владика митрополит Антоній Винницький, Перемишлянські єпископи Інокентій та Юрій Винницькі, с. Істрицький, молдавські правителі Костянтин Басараб і Стефан Бетричайка разом із своїми дружинами, а також єрусалимський митрополит Макарій, а також тут ховали родичів єпископів, митрополитів та молдавських правителів. Ці поховання здійснювалися спочатку у ніші-аркасалії північної стіни східної конхи, північному склепі центральної частини храму, а після перебудови бічних крил наприкінці XVII – початку XVIII ст. у них були створені спеціальні крипти.

Лаврівська реліквія була знищена або викрадена під час турецько-татарських погромів у XV-XVI ст., коли постраждали околиці Перемишля.[3,с.362].

Перша документально-історична згадка про Лаврівський монастир відноситься до початку ХV ст. Це був час, коли після занепаду Галицько-Волинської держави західноукраїнські землі, крім Буковини і Закарпаття, захопила Польща (1387р.). Її король Ягайло видав у Сандомирі в серпні 1407р. грамоту, яка затвердила маєтки Перемишльського владицтва. Серед них згадується село і “Лаврівський монастир Святого Онуфрія”. Другу подібну згадку знаходимо у грамоті самбірського старости Сташка з Давидова від 21 січня 1422р. з приводу суперечки між перемишльським єпископом Іллею та селянами села Стрін-Ковець. У ній також говориться про Лаврів і його монастир Святого Онуфрія.

У первісному монастирському комплексі у центрі знаходилася церква Святого Онуфрія, яка була обгороджена оборонним муром з вежами на кутах. Монастирські приміщення знаходилися по периметру оборонного чотирикутника і були переважно одно і двоповерховими. Таке планування характерне для давньоруських оборонних монастирів.[33, с.229].

Святоонуфріївська церква у Лаврові вважається унікальною пам’яткою давньоруської архітектури. Вона є єдиним збереженим галицьким архітектурним храмом середини ХІІІ ст.

Лаврівський монастир включає у себе не тільки монастир, але й церкву і він називається княжим.

Хоча Східну Галичину захопила Польща, проте Лаврівський монастирський комплекс продовжував розвиватися. Польський король Сигізмунд Август у 1550р. дав монастиреві привілей, у якому визначені поселення навколо нього.

До розбудови Лаврівського монастиря долучалися також щораз нові кредитори та добродії, що стало рідкісним явищем в історії галицьких монастирів. Серед них були духовні владики, князі, молдавські господарі-правителі, заможні родини.

В результаті цих пожертвувань побудовано церкву Святого Івана на горі поблизу монастиря.[3, с.366].

На протязі 1675-1705рр. здійснено велику перебудову храму Святого Онуфрія. В результаті він змінив докорінним чином свій зовнішній вигляд у характерному стилі бароко. Тоді спорудили бокові квадратні крила з півночі та півдня, змінили центральну частину церкви і над нею звели восьмигранну баню, прибудували прямокутний притвор-тамбур із заходу. На даху встановили барокові бані над вівтарем, поміж бічними конхами, над боковими крилами. Тодішній храм можна віднести до типу п’ятикамерних українських храмів.

Дуже цікавим є фресковий розпис даного храму. Цей різнобарвний живопис можна віднести до кінця XV – початку XVI ст.

Фрески у церкві Святого Онуфрія збереглися фрагментарне тільки на трьох стінах бабинця: південній, північній і західній. На першій розкривається візантійська гімнографія “Алфавіт Богородиці”. Далі зображено похід волхвів, які від’їжджають від стін Вавилону. “Поклоніння волхвів” у загальному традиційна, хоча має певні особливості: свята Марія з Ісусом на руках сидить не на троні, а на простому кріслі, перед котрими на колінах стоїть