У Лаврівський школі навчалися діти різних національностей: українці, полячки, чехи, угорці, німці, євреї.

Львівська школа відзначалася високим рівнем не тільки навчання, але й виховання, зокрема морально-релігійного. У свята та неділі учні обов’язково були присутні на богослужіннях, а у будні дні кожного ранку по двоє ходили до церкви і вчилися прислуговувати до різних відправ.[31, с.157].

Лаврівський монастир – як унікальна архітектурно-мистецька пам’ятка, наявність тут священних місць, оригінальний гірський природний ландшафт становлять безсумнівний інтерес для туристів та паломників.

У 1860р. з веління австрійського уряду церкву Св. Онуфрія було реконструйовано. У цей же час було таємно перераховано священні для ченців обителі останки українського князя Льва Даниловича, навіть сама пам'ять про якого надихала на боротьбу за українську культурно-етнічну й політичну автономію в складі поліетнічної імперії Габсбургів. Місце останнього перепоховання руського князя досі залишається нез’ясованим.

Оборонний Підкамінський монастир оо. Студитів знаходиться на східній межі Бродовського району за 20 км від Почаївської Лаври. Смт. Підкамінь відоме з 1441р. Назва “Підкамінь” походить від того, що село лежить у підніжжі високої скелі “Чортів камінь”.

Монастирська гора Підкаменя височіє обіч “чортового каменю”, увінчана архітектурним ансамблем древнього християнського монастиря, за легендами, заснованого ще в ХІІІ ст. утікачами-ченцями Києво-Печерської Лаври невдовзі після сплюндрування Києва ордою хана Батия. Згодом на запрошення власника села на монастирську гору Підкаменя прийшли отці Домініканки й заклали мурований монастир-твердиню. Ця подія датована 1464р.

У 1519р. обитель спалили татари. Чернече життя в стінах монастиря відродилося лише через майже сотню років завдяки вагомій фінансовій допомозі короля Яна Собєського. Тоді ж були добудовані додаткові укріплення й оборонні башти. Монастир набув рис справжньої фортеці з арсеналом гармат і рушниць, в яку під час татарських навал збігалося населення усієї округи. Король Ян Собєський неодноразово приїжджав у цю обитель для молитви, тут перед вівтарем Св. Вікторії – покровительки перемоги. Він просив благословення перед початком своїх безстрашних походів на турків.[35, с.7].

Укріплення монастиря заново реконструювалися у XVIII ст., що вказує на імовірність їх руйнувань під час турецького вторгнення 1672р.

Після поділу Польщі між Німеччиною і СРСР у 1939р. спецпідрозділи НКВД перетворили монастир-фортецю на концтабір для української інтелігенції й духівництва. Лише в 1950-х рр.. концтабір згорнули, а територію передали під закритий диспансер для душевнохворих жінок. За брамою лікарні залишився монастирський колодязь, пробитий крізь скельну товщу монастирської гори на глибину 90 м. І лише на початку 1990-х рр. в обитель повернулися монахи студитського уставу і самотужки важкою щоденною працею поволі відроджують її з руїни. Першою вони обладнали невелику підземну церкву, її інтер’єр прикрашає дерев’яна барокова скульптура Ісуса Христа XVII ст.

Архітектурний ансамбль Підкамінського монастиря повністю зберігся до наших днів. Його складають: оборонні монастирські стіни заввишки 4-6 м з воротами та круглими баштами XVIII ст., оборонного типу Вознесенський костьол, збудований в 1612-1695рр. у стилі бароко та його дзвіниця з бійницями. Велична коринфська колона на багатоступінчатому постаменті з позолоченою фігурою Св. Домініка – засновника чернечого ордену Домініка. Височить в центрі монастирського подвір’я подарована монастиреві воєводою Руським Яном Станіславом Яблоновським у 1719р.[11, с.30].

Нижче Домініканського монастиря на схемі монастирської гори знаходяться ще два унікальні маловідомі туристичні об’єкти – печери.

З монастирської гори Підкамени видно Почаївську Лавру, що на Тернопільщині – другою за релігійною значимістю православну святиню українського народу.

Свято-Успенська Почаївська Лавра – найбільша православна паломницька святиня Волині, Галичини, Поділля, Білорусії та Молдови, друга за значимістю релігійна святиня українського народу. Лавра знаходиться на півночі Тернопільської області в межах історичного Волинського краю. Разом із пам’ятками сусіднього Кременця Почаївська Лавра входить у Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник.

Почаївська Лавра височіє на високій Почаївській горі.

В архів Почаївської Лаври збереглася рукописна “книга позовів і документів” за 1681р., в якій стверджується, що кілька монахів Києво-Печерської Лаври оселилися тут ще в 1240р. після сплюндрування Києва ханом Батиєм. У народній пам’яті закарбувалося передання про те, як на Почаївській горі в часи монгольської навали двом ченцям і пастуху Івану Босому явилась Божа Матір у вогненному ставні. На скелі, де ступила Пречиста, відбилася її стопа, з якої заструменіло святе цілюще джерелом. Монастир збудовано на скелі, води поблизу нема, тому з’ява її ступні – справжнє диво. Відтоді Почаївська гора з укріпленим монастирем на вершині в усі часи служила символом опору українського народу насильницькому окатоличенню “вогнем і мечем”, яке несли з собою зверхні польські магнати – “місіонери”.[37, с29].

Перші документальні відомості про монастир “грецького обряду” в Почаєві є в грамоті польського короля Сигізмунда І, де він характеризується як дуже шанований у народі, стародавній і славний.

У 1597р. українська дідичка Анна Гайська дарувала монастиреві маєтності й свою чудотворну ікону Божої Матері, згодом названу Почаївською. Цей образ став головною святинею Лаври і відтоді глибоко шанується українським народом. Ікону створено на Афонській горі у XIII-XIV ст. на замовлення константинопольської патріархії. З нею грецький митрополит Неофіт у 1559р. прибув з Візантії на Україну для збору пожертв на відбудову патріаршого престолу, сплюндрованого турками. У віддяку за щедрі пожертви Анни Гайської митрополит благословив її цією іконою, і вона залишилася у маєтку Гайських. В замковій каплиці Гайських образ перебував понад 30 років, причому за цей час перед ним відбулося декілька чудесних зцілень. Анна ж після прозріння перед іконою її сліпого від народження брата Пилипа