Невдовзі в монастир прибув той, хто прославив його – преподобний Іов Почаївський, в миру – Іван Заліза. Це він був натхненником та фундатором першої повної друкованої Біблії церковнослов’янською мовою, яка побачила світ у1581р. А через рік преподобний Іов на запрошення князя прибув на Волинь, у Дубно, до Чесно хресного монастиря, яким і керував протягом двадцяти років.

Після смерті ясновельможного князя отець Іов залишив Дубно і подався на Почаївську гору. Братія обрала його ігуменом-настоятелем монастиря.[18, с.67].

Отець Іов реформував Почаївський монастир із пустельно-скитського на спільно-житійний за уставом студитського монастиря в Константинополі. Встановлювався чіткий порядок щоденного життя братії із призначенням кожному ченцеві праці в церкві та в монастирському господарстві, а також запроваджувалися постійні богослужіння за преподобного Іова, у 1649р. коштом місцевої православної шляхти, переважно родини Домашевських, було збудовано велику муровану Троїцьку церкву в стилі українського бароко. А весь монастирський комплекс обнесено оборонними стінами з кутовими баштами.

Почаївський монастир витримав чимало облог. За царювання польського короля Яна Собєського, у розпалі Збаражської війни з турками влітку 1675р. татарські полки хана Нурредина з трьох боків обложили Почаївську Лавру. З фортифікаційної точки зору тогочасні невисокі укріплення монастиря давали татарам сподівання на легке здобуття та пограбування обителі.

Зі сходом сонця 23 липня 1675р. татари ринулися на приступ монастирських стін. У ту ж хвилю ігумен закликав усю братію, яка зібралася в соборі Успіня Пресвятої Богородиці, до палкої молитви. І з першими словами акафісту Пресвятій Богородиці над Почаївською Лаврою з’явилася Мати Божа у супроводі сяючого війська небесних ангелів з оголеними мечами в десницях. Татари розгубилися і почали розбігатися. Окрилені з’явою Пресвятої Богородиці захисники монастиря кинулися навздогін ординцям і захопили багато татар у полон.

З 1720р. розпочався греко-католицький період в історії сплюндрованої шведами Почаївської лаври. Тих ченців, котрі не побажали прийняти унію, прогнали геть, натомість в монастирі облаштувалися ченці греко-католицького Василіанського чину. Справжнім меценатом монастиря в цей період став граф Микола Потоцький. Сам монастир в той час коштом М.Потоцького було суттєво розбудовано. Посеред обителі постав головний храм – величний бароковий собор Успіння Пресвятої Богородиці.[37, с.31].

У 1831р. російська влада повернула монастир православним, у 1833р. російський синод надав монастиреві статус Лаври. З ІІ-ої половини ХІХ ст. архітектурний ансамбль обителі набуває сучасних рис, старі укріплення й чернецькі корпуси реконструюються, частково розбираються, постають нові споруди: 65-метрова лаврська дзвіниця, архієрейський будинок, надгробний корпус, друкарня. Формування монастирської обителі завершилося спорудженням Троїцького собору.

Упродовж ХХ ст. Пресвята Богородиця покривала Лавру своїм святим омофором. Чернече служіння тут не припинялося ні під час Першої й Другої світових воєн, польського й енкаведистсько-комуністичного терору.

На сьогоднішній час є такі основні об’єкти туристично-паломницького огляду в Почаївській Лаврі:

Скеля з відбитком стопи Пресвятої Богородиці і цілющим джерелом. Святиня українського народу – об’єкт масового міжнародного паломництва. У 1649р. стараннями Іова Почаївського довкола скелі була збудована Троїцька церква, і слід Богородиці опинився посеред цього храму на її вшанування.

Чудотворна ікона Почаївської Богоматері створена в XV ст. болгарським ченцем-маляром має коштовну золоту раму. Ікона є святинею українського народу й об’єктом масового міжнародного паломництва.

Печерна церква Преподобного Іова у викутій Іовом печері, в якій він тижнями усамітнювався для молитов. Об’єкт масового релігійного паломництва.

Комплекс середньовічних монастирських укріплень. Монастирський комплекс з корпусами келій, архієрейським будинком і іншими житловими і господарськими будівлями.

Нині Почаївська Лавра є всесвітньовідомим центром паломництва. На прощу у Лавру в дні святкування Успіння Богородиці (28 серпня) і преподобного Іова (10 вересня) сходяться християни з усієї України, а також з Молдови, Румунії, Білорусі й Російської Федерації.[37, с.33-35].

Івано-Франківська область відома двома історичними монастирями оборонного типу: Гошівським та Манявським скитом.

Манявський скит – це найвисокогірніший карпатський середньовічний монастир-фортеця Української держави, що нині перетворився на одну з екскурсійно-туристичних “візиток” Івано-Франківщини. Знаходиться він в горах, поблизу с. Манява Богородчанського району. Скит заснований 1608 року вихованцями Афону Йовом Княжницьким та Іваном Вишенським. У 1621р. Манявський скит отримав грамоту ставропігії від Константинопольського патріарха, що означало пряме підпорядкування монастиря Константинополю. Право ставропії надало сильного поштовху до розвитку монастиря. Вже в середині XVII ст. Манявському Скиті перебувало понад 100 ченців. У 1628р. на Київському соборі монастир отримав звання прота, тобто головуючого. Таким чином в підпорядкування скиту попало 556 монастирів.

Скит обгородили мурами і побудували три оборонні вежі, що дозволяло ченцем відбивати татаро-турецькі напади. Під час одного з них у 1676р. монастир був знищений турками. Проте вже у 1681р. монастир було відбудовано.[45, с.70-72].

Саме тут у кінці XVII – на початку XVIII ст. чернець-художник Йов Кондзелевич створив шедевр українського малярства – Богородчанський іконостас. Цю назву іконостас отримав через те, що після закриття скиту австрійською владою 8 вересня 1785р. громада м. Богородчани викупила його й перевезла до своєї парафіяльної церкви, у якій він зберігався до 1813р. Під час Першої світової війни церква згоріла, але іконостас незадовго до цього встигли вивести на реставрацію у Відень.

Історичні обставини склалися так, що іконостас став своєрідним мандрівником крізь століття, зазнавши неодноразових демонтажів, втрат та поновлень. Його доля є своєрідним свідченням соціально-політичного життя краю протягом трьох століть в умовах перебування в неволі у чужих держав. Перейшовши у