переказ (с. Зелене) стверджує: одного разу люди пішли до церкви, а Довбуша взяв решето, насипав туди грошей і розсіяв по дорозі, аби люди потім позбирали їх собі.
У середині ХІХ ст. польські і українські дворянські фольклористи, письменники та історики зібрану ними народну творчість про опришків почали публікувати. Але це були лише окремі оповідання та пісні. Фольклорична Довбушіана крокує по сторінках збірників, журналів і газет вже понад 150 років, а збиральницька діяльність записувачів триває понад 200 років
Висновки
Аналізуючи опришківський рух на Прикарпатті, який проявив себе у другій половині ХVІ ст. ми прийшли до думки, що цей рух як і рух опришків що відбувався у ХVІІІ ст. не був ізольованим від тої боротьби за права українців що відбувалася у всеукраїнському масштабі.
Події Хмельниччини, Гайдамаччини, боротьба козаків в тій чи іншій мірі впливали на розгортання опришківського руху.
Варто зауважити, що опришківський рух мав при певних обставинах територіальне поширення. Історичні факти спростовують міркування про територіальну обмеженість опришківського руху лише Гуцульським краєм.
Виступи опришків мали місце і на Покутті, і на Бойківщині, і на Закарпатті, і навіть на Буковині, тобто іншими словами кажучи мала місце експансія опришківства за межі гірської місцевості.
Найбільш яскравим виразником опришківського руху і тут немає сумніву є Олекса Довбуш, уродженець Печеніжина, що недалеко Коломиї, що майже чверть століття наводив жах на поневолювачів народу.
Якщо дивитися на постіть Олекси Довбуша через європейські мірки, то він постає перед нами як своєрідний український Робін Гуд, що відбирає майно в багатих і роздає бідним. Було б примітивним спрощувати погляд на Олексу Довбуша зводячи його ватажка повсталих, який тільки й те робив, що карав панів. Він заслуговує на більш глибше осмислення, як особистість що відобразило в своїй поведінці протиріччя тої давньої епохи.Аналізуючи опришківський рух, можна зробити висновок, що не можна абсолютизувати соціальну і національну мотивації даного руху, як самостійні фактори, вважаємо що соціальне і національне були разом присутні в ньому.
Історія опришківського руху на нашу думку не може сприйматися як проблема що науково себе вичерпала. Феномен опришкіани потребує подальшого дослідження, не тільки в плані територіально краєзнавчому, але й в плані загальноукраїнському. Так що для нових поколінь в істориків роботи в цьому відношенні буде ще багато.
Список використаної літератури
1.Хрестоматія з історії УРСР.-К.,1992.
2.Грабовецький В.В. Селянський рух на Прикарпатті (ХVІІ-ХVІІІ ст.) –
Київ: Вдивництво Академії наук Української РСР, 1962. – 210с.
3.Грабовецький В.В. Стежками Олекси Довбуша: Путівник. Івано-Франківськ, 1988.
4.Грабовецький В.В.Олекса Довбуш. – Львів: Світ, 1994. – 272с.
5.Грабовецький В. Скелі і печери Довбуша. Вікно в історію. // Жовтень 1975. №8.
с.154-158.
6. Грабовецький В.Яків Головацький про опришків та їх найвидатнішого ватажка
Олексу Довбуша/ Я.Головацький і рух за національне відродження і культурне
єднання слов’янських народів: Тез. Доп. Тернопільськ. іст. – краєзнавч. конф.
Тернопіль, 1989. с.15-16.
7.Кукурак А. Олекса Довбуш – славний ватажок опришків, Коломия, 1990. с.3-19.