Через кілька літ пішов Байда з козаками на Молда-вію, в ті землі, де нині Буковина й Румунія. Молдавію заселяли здебільшого українці, і поки краєм управляли молдавські воєводи, то українцям було там добре, бо ті воєводи, або «господарі» прийняли були українську мо-ву, віру і звичаї. Але в 1514 році завоювали Молдавію турки й почали знущатися над усім хрещеним народом. І тому козаки пішли з Байдою визволяти сусідню Молда-вію з турецької займанщини.

Та цей похід скінчився для кошового Байди нещас-ливо. Турки підкупили кількох молдаван, і вони зрадою та підступом зловили Байду, закували в кайдани та по-везли в Царгород, до турецького султана Селіма II. Сул-тан казав Байду вбити за те, що він з запорожцями напав на його Молдавію. То було в 1563 році.

Дмитро Байда-Вишневецький

Про Байду-Вишневецького співає наш нарід й нині дуже гарну пісню, де говориться, як умер цей хоробрий козацький отаман. Султан обіцяв Байді, що подарує йому життя і ще й свою дочку дасть йому за жінку, коли Байда прийме турецьку віру і буде туркам служити. Але Байда не згодився на зраду свого народу й віри хрис-тиянської та відповів:

В тебе віра проклятая, В тебе дочка поганая!

Тоді султан казав зачепити Байду за одно ребро на залізний гак на високій скелі над морем. Турки стріляли в Байду з луків, але Байда не зрадив своєї віри і свого народу і вмер лицарською мученицькою смертю.

2. ПРО СІЧ ЗАПОРОЗЬКУ ТА ПРО ЗАПОРОЖЦІВ

Отже, вже знаємо, звідки походять і як гуртувалися українські козаки-запорожці. Знаємо, що вони нападали на турків і татар і хоробро воювали з іншими ворогами України. Вони боронили народ і рідну землю від ворожих переслідувань і змагали до того, щоб український народ мав свободу і свою власну державу. І не один із них віддав своє життя за рідний край і народ.

Ми згадали також, що осідком запорожців була За-порозька Січ на Дніпрі, понижче порогів, на островах, серед ріки. Там запорожці жили постійно; там збиралися, вчилися воєнної справи і готувалися до воєнних походів. Отже, цікаво буде довідатися, як виглядала Запорозька Січ і які звичаї були на Запорожжі (на Січі) та взагалі — як жили запорожці.

Січ — то була простора площа на Дніпровім острові Хортиці (потім на Базавлуці і Томаківці). Зо всіх боків обливала цей острів глибока вода Дніпра, а ще, крім того, на самім острові був викопаний глибокий рів, на-повнений водою, та й поставлено високий, гострий час-токіл (паркан) з міцними брамами. На брамах, що на ніч замикалися, стояли гармати й козацька сторожа. Не диво, що кому-небудь неможливо було дістатися на Січ. І хоча не раз пробували здобувати Січ турки, татари й інші вороги, то це їм не вдавалося.

Довкола площі стояли побудовані хатки, так звані «коші» (з плетеними сітками), або «курені». Ті хатки були накриті очеретом або кінськими шкірами. В такій хатці жив один курінь з курінним отаманом. Та козаки тільки спали тут або пересиджували негоду й дощі, латаючи одіж або чистячи зброю. В погідні дні перебували на площі або в степу за рікою. Там вправлялися в їзді верхом, в стрілянні з рушниць і гармат та ремонтували човни.

Посередині Січі стояла невелика церква св. Покрови, знадвору дуже скромна, але всередині повна золота й срібла, бо козаки були побожні й дуже дбали про свою церкву, а під час читання Євангелія тримали шаблі напо-ловину витягнені з піхов, на знак того, що готові будь-якої миті боронити своєї віри. Частину своєї воєнної здобичі призначали на церкву і купували щораз кращі нові хоругви та ікони. На Січі, крім хаток-курінів, були й склади зі зброєю, з гарматами, з човнами та харчами. Коло складів стояла вночі сторожа.

Про звичаї й побут козаків-запорожців пишуть оче-видці, що були на Січі, таке.

Хто хотів стати козаком, мав наперед служити три роки в старого козака за чуру (слугу й помічника). Чура робив усяку роботу й носив за козаком другу рушницю й потрібні йому клунки. Щойно потім, коли вивчився від того козака орудувати зброєю й набрав вправності в битвах, ставав правдивим козаком і діставав зброю: рушницю, шаблю, спис, лук і стріли.

Козаки вбиралися просто: в грубу сорочку, в кирею (довгий плащ без рукавів). За широким поясом носили пістолі й люльку, через плече носили торбинку з харчами і кулями, а до пояса на ремінець присиляли ще й по-рошницю з порохом.

Їли сушену рибу й печене м'ясо та риб'ячу юшку, бо риби в ріках та всякого звіра та птаства в степу було дуже багато. Пекли сухарі з пшеничної муки.

Жінок на Січі не було, і ніхто не смів мати на Січі жінки, навіть сам отаман. За це грозила кара смерті. Коли козак був жонатий, то жінка й діти жили десь на селі або на хуторах, по так званих «зимовиках». Там жив і козак, коли не було війни. Він господарив, вів велику пасіку, полював, а завжди частину з того віддавав на Січ. Там звичайно й зимував. А коли кошовий отаман оголошував воєнний похід, приміром, на турка,