були призначені окремі витоптані майдани, що також звалися ігрищами : “Ігрища втолочені, й людей велика сила, що починають пхати один одного”, - нарікає один проповідник. А втім ігри відбувалися й на вулицях, і вже в ті часи вулиця означає народну забаву, так само, як повечерниця – теперішні вечорниці. Як виглядали ці ігри, про це знаємо небагато.
Стара забава – це боротьба за силу двох чоловіків.
Танок, плясання, був відомий усюди. Танцювали при різних погодах: “на бенкетах і на весіллях, на вечорницях, і на ігрищах, і на вулицях”, - перелічує Кирило Турівський. З давніх часів походив також звичай танцювати під час народних свят, приміром, під Івана Купала. “Гріх танцювати на русаліях”, - застерігає проповідник.
Танки йшли під музику. “Візьмуть сопілки, бубни і гуслі й ударяйте, Ісакій буде там танцювати”, - кличуть біси, що спокушують ченця.
Музичні інструменти були досить різнорідні. Передусім згадуються бубни й труби; далі якісь роди сопілок чи флейт – сопіль і пищаль; свиріль – інструмент, що складається з кількох сопілок; гуслі – інструмент, подібний до арфи; невідомий з вигляду орган.
При дворі київського князя Святослава (1073 – 1076) був різнорідний оркестр; ігумен Феодосій, як Увійшов у кімнату, де сидів князь, “побачив багатьох, що грали перед ним; одні гуслями голоси подавали, інші музикійськими звуками голосили, інші органними, - і так усі грали і веселилися, як є обичай перед князем”.
Відколи поширилося християнство, розвинувся в Україні церковний спів, що стояв під візантійським та болгарським впливам.
Похорони. Здавна у слов’ян були два роди похоронів: або палили небіжчика на вогнищі, або ховали в землі. Давній обряд палення затримався довше тільки у малокультурних околицях. Частіше ховали померлих у землі. У християнських часах давні звичаї перемішалися з новими. Почувши смерть, той, хто вмирав, робив заповіт і роздавав майно родині, а не раз – церквам, монастирям і бідним. Так, галіцький князь Ярослав Осмомисл перед смертю запросив на свій двір бояр і духовенство та “всіх убогих, і сильних, і слабих, гостив три дні й наказав роздати всякі дорогоцінності – і упродовж трьох днів не змогли всього роздати”.
Був такий звичай, що перед смертю постригалися в ченці. Не раз навіть визначні князі приймали чернецтво. Тіло мерця обмивали й прятали, тобто прибирали; княже тіло загортали у килим або іншу дорогу тканину – “оксамит із круживом”. При мерці світили свічки. При тілі князя ставили спис, а може, й іншу зброю; слуги ходили в чорних одягах. До могили везли тіло старовинним звичаєм – на санях, навіть серед літа; тому слова “на санях сидіти” означали бути близько до смерті. При великих похоронах ішло духовенство, ченці в ризах із свічками, з піснями.
Список використаної літератури:
1. http://newciv.relarn.ru/work/2-09/Hronograf/rus9.html
2. http://newciv.relarn.ru/work/2-09/rus/gos.html
3. http://newciv.relarn.ru/work/2-09/rus/gos.html
4. http://newciv.relarn.ru/work/2-09/rus/index.html
5. http://newciv.relarn.ru/work/2-09/rus/rus.html
http://newciv.relarn.ru/work/2-09/rus/slav.html
http://newciv.relarn.ru/work/2-09/rus/var.html
http://www.rambler.ru (інформаційно-пошукова система)
http://ya.ru (інформаційно-пошукова система)