Значну роль у поразці І. Мазепи відіграла також вміла пропагандистська кампанія, розгорнута Петром І: гетьману проголошувалась анафема з усіх кафедр російської православної церкви, розпускались чутки про те, що він таємно отримав землі поза Україною і згодився зректись свого становища на користь поляків. "Проти гетьмана працював і релігійний фактор. Тривале переслідування православних у Речі Посполитій зробило українців надзвичайно чутливими до релігійних питань, а серед української людності поширювалися чутки, що Мазепа — таємний католик. Тому релігійна пропаганда Петра І про солідарність православних знаходила благодатний грунт"

Оцінюючи вплив діяльності І. Мазепи на розвиток українського суспільства, політичного мислення козацтва, наслідки його виступу проти Московського царства і Петра І, причини поразки канадський дослідник українського походження З. Книш відзначав: "Ні один з гетьманів не зробив стільки для створення об’єктивних умовин державної незалежності України, як Іван Мазепа, але він не мав за те ніякої дяки і не довелося йому бачити успішних наслідків своєї праці, хоч прожив він довгий вік і при владі був довгий час. Основою державного і суспільного ладу поставив він козацьку старшину, згідно з тодішнім духом часу. Його тенденція ішла по лінії скасування надмірної виборності в державну адміністрацію. Але через те мусів він стратити популярність серед простого народу, помимо того, що у відношенні до простолюддя та його соціяльно-економічного становища старався він бути справедливий"

Поразка справи всього життя, вимушена втеча з Батьківщини, підірвали життєві сили немолодого вже І. Мазепи. У ніч з 21 на 22 вересня 1709 року він помирає в м. Бендерах.

Після смерті великого гетьмана козацька рада 5 квітня 1710 року в м. Бендерах обирає його наступником Пилипа Орлика, який став першим українським гетьманом на вигнанні.

Пилип Орлик, незважаючи на значну різницю у віці, був однією з найбільш близьких до Івана Мазепи осіб серед козацької старшини, його соратником і продовжувачем справи життя великого гетьмана. Він народився 11 жовтня 1672 року в селі Комуті Осинянського повіту на Віленщині в Литві. Орлики походили з давнього чеського баронського роду, одного з представників якого доля закинула до Речі Посполитої після гуситських воєн.

Після загибелі батька вихованням Пилипа Орлика опікувалась його мати, що походила з православного шляхетського роду Малахівських. У молодих роках П. Орлик з’являється в Києві де вступає до Києво-Могилянської академії. Тут його наставником стає професор колегіуму, визначний мислитель свого часу Стефан Яворський. У Києві П. Орлик продовжує вдосконалювати набуті у Віленському єзуїтському колегіумі знання з філософії, поетики, стилістики, риторики, логіки і латини. Він зарекомендував себе як вправний поет і його вірші були навіть "уміщено у виданому в академії збірнику латиномовної поезії, де друкувалися й твори таких світил, як Яворський і Феофан Прокопович"

Завдяки протекції С. Яворського здібний випускник колегіуму починає працювати в консисторії Київської митрополії, а з 1693 року в Генеральній військовій канцелярії — центральному органі гетьманської адміністрації. Безумовні таланти молодого канцеляриста та протекція С. Яворського привели до того, що на П. Орлика звертає увагу гетьман І. Мазепа і починає всіляко сприяти його швидкій кар’єрі: 1699 року у віці 28 років його призначають Генеральним писарем Війська Запорозького.

П. Орлик не лише був утаємничений у всі справи і задуми І. Мазепи, але й став достойним продовжувачем його справи. До своєї місії він ставився на найвищому рівні свідомого патріотизму і жертовності. Промовистим є такий факт: коли по смерті І. Мазепи виникло питання про його спадкоємця на гетьманській посаді то було запропоновано дві кандидатури — племінника гетьмана А. Войнаровського і П. Орлика. Однак перший відмовився від гетьманства і пов’язаних з ним відповідальності і ризику, вирішивши за краще задовольнитись успадкуванням багатств свого дядька. Пилип Орлик прийняв на себе небезпечну місію очолити козаків на вигнанні, хоча й усвідомлював, що вона не гарантує йому не лише багатства, а й особистої безпеки.

Молодий гетьман був людиною освіченою і талановитою, здібним дипломатом, організатором, хорошим письменником та непересічним політичним мислителем. По собі П. Орлик залишив велику писемну спадщину — великий за об’ємом "Діаріуш", листи до можновладців тогочасної Європи, договори, декларації і т.п. Однак головною працею, яка обезсмертила його ім’я є безумовно так звана Бендерська Конституція, або Конституція Пилипа Орлика, хоча він не є її єдиним автором.

Ця пам’ятка української політичної думки козацької доби ввібрала в себе не лише передові досягнення української та європейської політичної думки, але стала своєрідним рубежем у їх розвитку. "Появу цього документу варто розглядати в широкому контексті розвитку європейської правосвідомості, котра в теоретичних працях таких мислителів як Т. Гоббс, Г. Гроцій, а трохи пізніше Ф. Вольтер, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо випереджала свій час і швидше прояснювала перспективу ніж дійсність. За таких обставин Конституція Пилипа Орлика — це втілена в мову правових норм філософія