Та це функціонування Конституції виявилось не лише обмеженим у просторі (планам П. Орлика про об’єднання в складі гетьманської держави Правобережної, Лівобережної і Слобідської України не судилось здійснитись), а й в часі. Внаслідок зради татар та під тиском польських союзників Петра І він разом з військом був змушений залишити українські землі і з 1714 року і аж до самої смерті 1742 року жити в еміграції не полишаючи спроб визволити Україну за допомогою європейських держав.

З метою залучення європейських монархій до вирішення "української проблеми", П. Орлик пише два надзвичайно цікаві документи, що характеризують не лише його як політичного мислителя, але й рівень політичної культури козацької еліти, що опинилась на вигнанні, та розуміння ними ролі і призначення України в тогочасному європейському політичному просторі.

"Маніфест до європейських урядів" повинен був пояснити "королям, князям, республікам та іншим християнським державам" причини укладення козаками союзу з Оттоманською Портою. Зазначаючи, що Москва порушила договір з Богданом Хмельницьким і прагнула обернути українців у рабство, П. Орлик говорить про те, що "природнім правом є визволятись від гноблення і трудитися аби повернути те, що несправедливістю та переважною силою було в нас забрано: всім відомо як трактовано нас у Московській імперії"

"Вивід прав України", віднайдений професором І. Борщаком у замку Детенвіль, родовому маєтку дружини Григора Орлика, сина гетьмана П. Орлика, присвячений детальному аналізу прав України на самостійне державне існування з точки зору тогочасного розуміння принципів міжнародного права природних і політичних прав нації, геополітичної рівноваги на європейському континенті.

На початку цієї праці автор говорить про те, що після довгої і кривавої визвольної війни Богдан Хмельницький визволив з-під польського панування "пригнічену козацьку націю" та утворив з України незалежне князівство, сам вдовольнившись титулом гетьмана війська Запорозького. Підкреслюючи, що він не прагне детально викладати історію України, П. Орлик зазначає, що "моя ціль лише показати, що вона є вільним князівством і що Стани її вільно обирали гетьманів по своїй уподобі. Це факт установлений і правда загально відома, що козацька нація і Україна були вільними. Яко така Україна увійшла зі своїм гетьманом у договір вічного миру, заключеного коло Пруту в Молдавії, де вона називається союзницею султана; яко така ввійшла вона в договір з ханом татарським і в договір який заключив гетьман Хмельницький зі шведським королем Карлом X і який можна бачити в архівах Корони Шведської"

При цьому найголовнішим свідченням міжнародного визнання суверенності України, на думку П. Орлика, "є урочистий союзний договір, заключений між царем Олексієм Михайловичем з одного боку та гетьманом Хмельницьким і Станами України з другого". Цей союз між козацькою державою і Московією він трактує як військовий, укладений двома рівноправними державами — суб’єктами міжнародного права. Цікавим є те, що укладається він з московського боку царем, а з українського — гетьманом і Станами (народом за тогочасною формулою), який і є в Україні вищим носієм державного суверенітету. Без згоди Станів (народу) жоден гетьман на має права розпоряджатися долею держави, її політичною самостійністю і територіями.

Трактування народу як головного (а по суті — єдиного) носія суверенітету дозволяє П. Орлику заявити про те, що угоди гетьмана І. Брюховецького, які визнавали московського царя протектором України, ця "основа всіх нещасть України" не мають юридичної сили, оскільки "...це зречення не касує ні в чому прав України, бо гетьман не міг дарувати того, що належало Станам"

Спираючись на постулат про те, що народ є носієм суверенітету і всі дії гетьманів поза його волею не мають правової сили, а також на той факт, що Московія порушивши в односторонньому порядку Переяславські статті зробила їх нечинними, а українську націю поставила в становище окупованої і позбавленої законних прав і вольностей, П. Орлик робить висновок — "...козаки мають за собою право людське і природне, одним з головних принципів котрого є: народ завжди має право протестувати проти гніту і привернути уживання своїх стародавніх прав, коли матиме на це слушний час"

Теза про право народу на повстання проти гнобителів, право народу на революцію через кілька десятиріч, в кінці XVIII сторіччя, стане основоположним аргументом в устах батьків-засновників США для виправдання свого виступу проти Англії та проголошення власної державної самостійності. П. Орлик вважав що і на початку XVIII сторіччя вона може бути використана для обґрунтування легітимності дій І. Мазепи і його власних у пропагандистській війні з Московською державою, яка використовувала всі можливі засоби, щоб представити І. Мазепу і козаків в очах тогочасної Європи як зрадників і клятвопорушників, позбавивши їх, таким чином зовнішньої підтримки.

П. Орлик для виправдання своїх дій змушений включити в "Вивід прав України" також ряд основних положень договору між Карлом XII та І. Мазепою. Згідно з цим договором укладався військовий союз між Швецією та Козацької державою. Шведські війська, що вводились на територію України повинні були перебувати під командою шведських генералів та загальним контролем гетьмана чи його наступників до того часу, поки українська сторона вважатиме це за потрібне. Утримання шведського війська повинно були здійснюватись коштом короля, а козаки мали постачати його лише хлібом і харчами.

Цікавим у договорі