Академік О. Оглоблин, характеризуючи стан політичного мислення українців напередодні національно-визвольної революції 1648 року зазначав, що серед них панували погляди, які можна об’єднати в три основні групи. Перша — так званий "ягеллонський легітимізм" — допускала можливість і доцільність існування українських земель в складі Речі Посполитої в статусі окремої політико-територіальної одиниці. До її виразників він відносить А. Киселя, П. Могилу, С. Косова. Друга, вироблена українськими протестантами-аріанами, створення українською шляхтою "Руського князівства", чи "Великого князівства Руського" поза межами литовсько-польської держави. Третя, що виникла в провідних козацьких колах, висловлювала можливість створення окремої держави — "козацького панства" на старих теренах Наддніпрянщини і на землях колонізації.

В. Смолій та В. Степанков щодо цієї гіпотези зазначають, що "Важко погодитись з міркуванням відомого дослідника О. Оглоблина про формування в суспільно-політичній думці кількох концепцій державного політичного устрою українських земель... Аналіз виявлених нами джерел дозволяє говорити про появу серед нової еліти, яка формувалася переважно з козацької старшини, лише елементів автономії для козацького регіону"

На нашу думку, навіть якщо визнати, що О. Оглоблин дещо й перебільшив існування чітко відмінних груп поглядів на державне майбутнє в провідних верствах українського народу, ідея державності прийшла 1648 року до Б. Хмельницького і козацької старшини не спонтанно, в силу історичних обставин і неочікуваних військових успіхів, не тільки, а можливо і не стільки, під впливом зустрічі взимку 1649 року з київським духовенством, яке вже виробило ідею Києва як "другого Єрусалиму", що могла лягти в основу великодержавних прагнень, а як результат тривалої еволюції і інтелектуальних зусиль багатьох кращих представників українства. І не лише належних до козацького стану чи православного духовенства. Свій внесок у цей процес внесла і так звана "католицька Русь" (С. Оріховський-Роксолан, Й. Верещинський, С. Кленович та ін.), ідеї і історична роль якої вимагають ґрунтовного дослідження.

Повстання, що вибухнуло 1648 року під проводом Б. Хмельницького дуже швидко охопило більшу територію України. Після кількох блискучих перемог козаки почали формувати власну державну організацію з її основними атрибутами — центральними та місцевими органами влади, судом, збройними силами, символікою тощо.

Традиційною в українській політичній думці є ідея висловлена у свій час ще П. Кулішем про те, що державницькі позиції Б. Хмельницький зайняв після тріумфального прибуття до Києва на початку зими 1649 року і, особливо, після зустрічей з київським духовенством, в першу чергу з викладачами першого вищого закладу в Україні — Києво-Могилянського колегіуму. Київське православне духовенство, спільно з представниками православного духовенства Балкан та Близького Сходу виробили концепцію "Києва — другого Єрусалиму", що була образно висловлена у вітаннях гетьману від київського кліру і міщанства. При цьому сам Б. Хмельницький проголошувався "другим Мойсеєм", що "прийшов визволити православний люд".

Як зазначає Н. Полонська-Василенко "Перебування в Києві відіграло велику роль у формування психології Богдана Хмельницького. Розмови з патріархом (Паїсієм Єрусалимським — О.С.) і київською елітою відкрили очі йому на те, що сталося в Україні. Він збагнув, що то було не повстання селян проти панів, не помста магнатам за сваволю і утиски народу, а велика війна за незалежність України, за створення держави. Перемоги під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, переможний похід на Замостя створили нову ідеологію українців: вони зрозуміли свою вагу, свою силу. До війська Хмельницького ... переходило багато спольщених українців шляхтичів, людей з широкою освітою, які сприяли створенню державницької ідеології Богдана"

На нашу думку, дії Б. Хмельницького і керованих ним повсталих козацько-селянських мас, а також аналіз поглядів київського митрополита С. Косова, дозволяють вважати, що зустрічі з київським духівництвом лише посилили державотворчі прагнення гетьмана. Про актуальність державницьких ідей свідчать твори полемістів, зокрема та ж "Пересторога". "Можна згадати також "Палінодію" та Густинський літопис, написані архімандритом Києво-Печерської лаври З. Копистецьким (помер 1627 р.), "Кройніку" Феодосія Софоновича — сучасника і близького знайомого Богдана Хмельницького. У "Кройніці" історія України розглядалась як процес розвитку Української держави, причому визначалися такі її етапи: Київська Русь (насамперед Київське князівство) — Галицько-Волинське королівство — українські удільні князівства у складі Великого князівства Литовського — Запорізька Січ та повстання кінця XVI — першої половини XVII ст."

Однак саме ідея "захисту православної віри" разом з проголошеною метою — "вибити народ руський з лядської неволі аж по Віслу" — стали тим ідеологічним підґрунтям, яке дозволило Б.Хмельницькому об’єднати націю у боротьбі за державну самостійність.

Подібна постановка питання про завдання національно визвольної революції під проводом Б.Хмельницького на перших етапах її існування дали підстави О. Оглоблину стверджувати про існування в тогочасній українській політичній думці двох основних концепцій формування української держави — ідею церковно-світського двовладдя та ідею козацького-гетьманського єдиновладдя. Він звертає увагу на документ, надісланий до Москви дяком Григорієм Кунаковим, що 1649 року був висланий до Польщі для інформування царського уряду про обстановку в цій країні. Це так звані "статті" яких нібито добивався Б. Хмельницький від посольства на чолі з А. Киселем. Цей документ було опубліковано в III томі збірника "Акты к истории Южной и Западной России" 1861 року в Санкт-Петербурзі.

У цих "статтях" значна увага приділялась становищу православної церкви в межах Речі Посполитої. Зокрема зазначалось, що уніати повинні були повернути православним все захоплене у них майно, а свої храми вони повинні були будувати в українських і білоруських землях на тих же підставах, що й католики, проголошувалось право будівництва православних храмів