Сам же Б. Хмельницький, особливо після зради Іслам-Гірея під Зборовом і його "прозорої аргументації", все більше схилявся до необхідності встановлення в Україні класичної для тогочасної Європи форми правління — спадкової монархії. Прекрасно розуміючи, що незважаючи на багаточисельні іноземні посольства в Чигирині, що були виявом поваги до військової сили під його командуванням, сусідні монархи не визнають рівним собі в праві керувати власною країною людину немонаршого роду, гетьман прагнув реалізувати план легітимації Української держави шляхом створення місцевої династії, порідненої з європейськими монаршими домами. Для цього Б. Хмельницький одружив свого сина Тимоша з дочкою молдавського господаря В. Лупула Роксаною. Цей акт мав забезпечити легітимність спадковості гетьманської влади. Син Б. Хмельницького, а особливо його онуки, через порідненість з монаршим домом молдавських господарів повинні були стати "рівними серед рівних" в колі правителів Європи.

Орієнтація Б. Хмельницького на створення в Україні власної монархічної династії та створення держави за зразком тогочасних європейських традицій викликала і викликає до цього часу дискусії серед дослідників діяльності великого гетьмана. Багато хто вважає, що дії Б.Хмельницького йшли врозріз з республіканськими традиціями козацтва і саме цей факт став однією з основних причин подальшого занепаду гетьманської держави. Однак варто пам’ятати, що в тогочасній Європі (за винятком невеликої, але фінансово могутньої, Венеціанської республіки) республіканська форма правління встановилась внаслідок буржуазної революції лише в Англії. Але й там, після смерті О. Кромвеля, монархія була відновлена. До того ж, Англія розташована на острові, який значно легше захищати від можливої агресії сусідніх монархій ніж територію України, що не має природних кордонів ні на сході, ні на заході і не мала тоді їх і на півдні, де знаходилось Кримське ханство — цей постійно непостійний союзник гетьмана.

Прагнення Б. Хмельницького до одруження Тимоша з Роксаною, дочкою молдавського господаря В. Лупула, привели до укладення військово-політичного союзу з протектором останнього — Оттоманською Портою. Султан почав називати Б. Хмельницького "славою князів християнського народу", визнаючи тим самим його верховним правителем України. Цей договір також немає однозначної оцінки в українських істориків. Так М. Грушевський вважає, що він визнає васальну залежність України від Туреччини, на зразок князівств Молдавії, Валахії і Трансільванії. Д. Дорошенко ж висловлював думку про те, що договір між Україною і Туреччиною 1651 року встановлював лише військово-політичний союз між двома незалежними державами.

Державотворча активність Б. Хмельницького і її реальні результати у вигляді послів сусідніх держав у Чигирині та міжнародних договорів викликали велике занепокоєння у Варшаві. Навесні 1651 року польські війська вступили в межі козацьких володінь. У результаті підступного нападу загинув полковник Д. Нечай — один з найавторитетніших, після смерті М. Кривоноса, лідерів і виразників інтересів рядового козацтва та повсталих селян.

Кампанія 1651 року виявилась вкрай невдалою для українців. Внаслідок чергової зради союзника — кримського хана, що "прихопив" з собою гетьмана та генерального писаря І. Виговського — козацько-селянське військо виявилось оточеним під м. Берестечком і зазнало тяжкої поразки. Не зважаючи на зусилля обраного наказним гетьманом І. Богуна, у таборі загинуло багато козаків. До 30 тисяч повстанців втопилось під час відступу. Була втрачена майже вся артилерія. У таборі загинуло багато представників православного духовенства, у тому числі і Корінфський митрополит Йоасаф, що привіз Б. Хмельницькому, як "визволителю православних християн" і "новому Мойсею", меч освячений в Єрусалимі на Гробі Господнім.

Від остаточного розгрому повстанців врятував дипломатичний талант І. Виговського який зумів викупити гетьмана з татарського полону пригрозивши ханові тим, що козаки можуть згадати давні часи і піти походом нам Крим. Б. Хмельницький зібрав нові полки під Білою Церквою і поляки змушені були укласти новий мирний договір з козаками.

Умови його були значно важчими для козаків ніж Зборівська угода. "Згідно з Білоцерківським миром, за козаками залишено лише Київське воєводство, реєстр козаків зменшено до 20.000, польська шляхта мала право повернутися до своїх маєтків, заборонялося вести закордонні переговори. В

Україні почалися знову повстання, збільшилась втеча населення за московський кордон — на Слобожанщину". На думку М. Грушевського цей процес відтоку населення з території гетьманської держави був суттєвим фактором ослаблення військового потенціалу і сприяв її занепаду в подальшому.

Умови Білоцерківського договору обидві сторони збирались дотримуватись ще менше, ніж умов Зборівської угоди. Польський сейм у ейфорії перемоги не ратифікував її, а Б. Хмельницький поновив переговори з Молдавією, Кримом, Туреччиною, Московською державою і збільшив свої зусилля по реалізації "молдавського плану". Тиміш Хмельницький, розгромивши під Батогом польське військо під проводом гетьмана Калиновського, врешті-решт одружився з Роксаною Лупул. Але цього разу амбітні плани Б. Хмельницького не справдились. Ув’язавшись у внутрішні молдавські чвари Тиміш Хмельницький загинув 1653 року під час облоги м. Сучави.

Українська держава опиналась у вкрай тяжкому становищі. Тривала війна підривала народне господарство країни, втрата виходів на ринки Західної Європи через Польщу не компенсувалась відкриттям нових торгових шляхів. Відтік населення за східний кордон послаблював людський потенціал. З півночі та північного заходу їй загрожувала Річ Посполита, що