Тим часом Владислав IV помер і поляків охопила паніка: ні ко-
роля, ні гетьманів, ні війська. Паніку підсилило повстання селян
на Київщині, які почали бити панів, жидів, палити польські маєтки,
Повстання перекинулося на Полтавщину, на Вишневеччину. Сам
князь Єремія Вишневецький ледве втік до Польщі.

Згідно з конституцією, під час міжкоролів'я канцлер мусів по-
даватися на демісію, але, зважаючи на тяжкий стан країни, канц-
лер Оссолінський почав правити нею сам. Спішно скликано сойми-
ки, асигновано кошти на 70.000 найманого війська. Обрано нових
гетьманів: князя Домініка Заславського, Миколу Остророга та Олек-
сандра Консцпольського.

Хмельницький дійшов до Білої Церкви. Вдаючи, що не знає про
смерть короля, він вислав до нього листа, в якому вимагав збіль-
шити реєстр козаків до 12.000, повернути православним церкви і
виплатити козакам платню за 5 років. Такі скромні умови запропо-
нував був Хмельницький після перемог при Жовтих Водах та Кор-
суні. Ці умови конвокаційний сойм прийняв, і оголошено було пе-
ремир'я.

Богдан Хмельницький тоді ще й сам не розумів грандіозних
форм того повстання, що він підняв, щоб помститися за власні
образи. Його лякали селянські повстання, і він намагався втихоми-
рити їх. Однак, повстання ширилося по всій Україні — на Поділлі,
Волині. Ватажком їх став Максим Кривоніс, шотляндець з похо-
дження. З польського боку виступив Єремія Вишневецький, який
мордував повстанців, вбивав їх на палі і тим ще більше розпалював
ненависть.

Тим часом військо Хмельницького збільшувалося спольщеними
українськими шляхтичами, які переходили на його бік після по-
разки під Жовтими Водами та Корсунем, серед них були — май-
бутній військовий писар та вірний співробітник Хмельницького
Іван Виговський, С. Мрозовицький-Морозенко, брати Іван та Данило

Нечай, Іван Богун, Кричевський. Деякі з цих людей мали освіту,
яку здобули в закордонних університетах, мали державний досвід.
Вони зайняли високі посади у війську, поруч з старими полковни-
ками, здебільшого з Запоріжжя, як Джеджалій, Бурлій, Вишняк,
Гиря, Нестеренко, Топига та інші.

Селянські повстання і терор, що його вносив Вишневецький, при-
мусили Хмельницького поновити рух, бо тільки таким способом
міг він тримати в руках повстанців. Знову закликав він татар, 3-го
липня 1648 року поновилися воєнні дії.

Сили противників були майже однакові: бл. 100.000 чоловіка
і 100 гармат мали поляки, бл. 118.000 мав Хмельницький, але в
тім числі було коло 40.000 слабо озброєних повстанців-селян, які
часто тільки заважали діям. Слабістю польського війська був його
величезний обоз: до 100.000 возів з винами, припасами, посудом,
одягом панів. На кордоні Поділля та Волині, під Пилявцями, 23
вересня 1648 року польське військо було розбите, 80 гармат і десят-
ки тисяч возів забрали козаки. Цю здобич оцінювано на декілька
десятків мільйонів злотих.

Польське військо тікало на захід. За ним ішли козаки. Вони
здобули Збараж, Вишневець, Броди і 8 жовтня підступили під Львів.

Богдан Хмельницький обложив Львів, але задовольнився оку-
пом у 200.000 червінців та крамом на півмільйона червінців і рушив
на Варшаву. Рух Хмельницького викликав великі селянські по-
встання в Галичині й на Волині. Селяни палили замки, палаци,
вбивали шляхту. Хмельницький не врахував значення цих повстань
і не використав їх.

Не зважаючи на погром польської армії, Хмельницький вважав,
що воює він не з державою, не з королем, а зі шляхтою. Він ви-
слав до Польщі послів з вимогою обрати на короля брата Владисла-
ва IV — Яна-Казіміра. Неясно, чому наполягав він на кандидатурі
цієї обмеженої, малоінтелігентної людини. Новому королеві Хмель-
ницький ставив умови: амнестія для всіх, хто брав участь у війні,
залежність гетьмана лише від короля, скасування церковної унії,
поновлення козацьких прав, збільшення реєстру козаків, право ви-
ходу на море, територіяльна автономія України.

Чекаючи на відповідь, Хмельницький зупинився в Замосгі, де
й дістав вісті обрання на короля Яна-Казіміра. Причину, яка спи-
нила рух Хмельницького на Польщу, тлумачиться по-різному. На-
самперед — військо було втомлене, серед нього ширилися хворо-
би, стояла вже пізня осінь, і похід серед ворожого польського насе-
лення був дуже небезпечний; полковники відрадили Хмельницькому йти далі. З другого боку шанси Польщі значно піднялися, бо
в жовтні 1648 року підписано в Мюнстері мир, який закінчив ЗО-літ-
ню війну, і Австрія, союзниця Польщі, могла діяти по її боці. Але
головним було те, що Хмельницький ще не мав на меті нищити
Польщу, він хотів лише встановити там уряд, який виконав би
домагання козаків. Полковник Силуян Мужиловський писав, що
король Ян-Казімір до обрання обіцяв Богданові «бути руським ко-
ролем» і підтвердити все, що козаки «через шаблю узяли».

На бажання короля Хмельницький залишив Замостя і рушив до
Києва.

ВІД ПОВСТАННЯ ДО ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ

На Різдво 1649-го року Богдан Хмельницький тріюмфально в'ї-
хав до Києва. Його зустрічали, як героя-визволителя України з
польської