ПЕРЕЯСЛАВСЬКА УГОДА

Загроза нової війни з Польщею, повстання в полках України,
брак надійних союзників звертали знову думки до православної
Москви, тим більше, що тисячі втікачів знаходили притулок на
підлеглій Слобідській Україні і далі в Московщині.

З 1648 року Богдан Хмельницький час від часу звертався до
Москви з проханням допомогти в боротьбі з Польщею. Він загро-
жував навіть війною, якщо вона не дасть допомоги проти Польщі.
Значну ролю в справі союзу України з Москвою відіграло східне
духовенство, вищі представники якого брали на себе посередництво
иіж Богданом Хмельницьким і царем: Паїсій, патріярх Єрусалим-
ський, що зустрічав Хмельницького у Києві в 1648 році й вітав, як
нового Мойсея; Йоасаф, митроп. Коринтський, що загинув під Бере-
стечком у 1651 році; Гавриїл, митрополит Назаретський, що був
у гетьмана після берестейської поразки.

Усі звернення до Москви в справі допомоги були марні. Мо-
ковський уряд відмовляв або відповідав загальними заявами, виси-
лав хліб і сіль, але вичікував, не бажаючи розривати миру з Поль-
щею.

В. Ключевський так характеризував політику Москви супроти
України: вона «протягом 6 років приглядалася з нерухомою ціка-
вістю, як справа Хмельницького, попсована татарами під Зборовом
і Берестечком, хилилася до упадку, як Україна пустошилася союз-
никами-татарами і люто-нелюдською усобицею, і нарешті, коли
Україна вже знищилася дорешти, й прийняли під свою високу
руку».

Наводячи цю цитату, М. Грушевський пояснював справу так:
«Увесь хід історії Східньої Европи міг би взяти інший і кращий на-
прямок, коли б Україна ввійшла в політичну унію з Москвою в
початках своєї боротьби з Польщею, ще повна сил, повна людности, не зневіреної в своїх провідниках і в піднятому ними ділі,
здатної бути опозицією Москви, обстояти себе в сій позиції і не
дати себе зіпхнути на становище провінції. Московські політики
може ненароком, а може й умисно дали поборюкатись українській
козаччині з Польщею і дійти до останнього обопільного знищен-
ня ..., аби ввійти з свіжими силами між сил обезкровлених против-
ників і взяти козаччину вже не в роді рівнорядного союзника, а
підручного, котрого можна було б звести до ролі прислужника, під-
даного „холопа"».

У Москві добре врахували і другий бік питання. Союз з Укра-
їною був конче потрібний для Москви з різних поглядів: він від-
кривав шлях до Чорного моря і на захід, забезпечував їй пануван-
ня на сході, а головне — трагічне становище України загрожу-
вало Москві або захопленням її Польщею, або союзом України з Туреччи-
ною, чим не раз лякав Москву Хмельницький. Союз з Україною
був дуже бажаний для Москви тим, що забезпечував її мілітарні
інтереси. Україна мала 300.000 випробуваного, досвідченого, най-
кращого на Сході Европи війська. Всі ці умови робили союз з
Україною конче потрібним для Москви.

1-го жовтня 1653 року Земський Собор у Москві ухвалив прий-
няти Україну «під високу руку царя», а 1 листопада московське
посольство вже було на кордоні України. Цей поспіх, невластивий
московському урядові, свідчить, яка велика була заінтересованість
Москви. На чолі посольства стояв боярин Василь Бутурлін, наміс-
ник Тверський. В посольстві були: окольничий Іван Олфер'св, на-
місник Муромський та дяк Ларіон Лопухін. З ними їхало духовен-
ство з іконами, корогвами, хрестами, з образом Спаса — дар царя
Хмельницькому — та великий почет.

Гетьман був зайнятий війною з Польщею та похороном Тимзша
і прибув до Переяслава лише 6 січня 1954 року. Він уникав будь-
яких урочистих прийнять і ні разу не запросив московських пос-
лів до себе. Можливо, для того обрав для переговорів не Київ,
чого добивалися посли, а тихий козацький Переяслав. Не було прий-
няття і в полковника Переяславського Тетері. Всі переговори від-
бувалися сухо й офіційно."

8-го січня відбулась Рада Старшин та поспіхом скликана Загальна Рада мешканців Переяслава. Після вислухання царської
грамоти, гетьман, посли та старшини поїхали до Успенського со-
бору. Там стався інцидент, не передбачений у Москві. Коли ду-
ховенство хотіло було привести до присяги гетьмана та старшину
Хмельницький зажадав від послів, щоб вони перші принесли при-
сягу від імени царя. Цим Хмельницький вимагав урочистого, фор-
мального ствердження україно-московського союзу і запевнення
оборони України та її прав. В цьому виявилася рівноправність сто-
рін і — недовір'я щодо дійсних намірів Москви.

Боярин Бутурлін рішуче відмовився приносити присягу за царя.
Гетьман і старшина пішли на нараду. Посли довгий час стояли
в соборі, чекаючи. З'явились два полковники — Тетеря та Ліс-
ницький (Миргородський) — і почали переконувати послів скласти
присягу, і знову вони відмовилися. Вся ця історія з присягою була
публічним скандалом для московського посольства. Воно кілька
годин чекало на гетьмана, і двічі підтверджена Бутурліним обі-
цянка, що цар охоронятиме всі права України, була фактичною
присягою. «Царское слово пременно не бьівает», — сказав Бутурлін.

Питання — чи приносили московські посли присягу, чи ні —
розв'язувалося різним способом. Сучасники вважали, що фактично
присяга була зложена, бо двічі повторив Бутурлін запевнення, що
цар словом своїм ручиться, що Польщі України не віддасть і дер-
жавний лад її буде збережений. Це витлумачили Хмельницький і
старшина, як акт рівнозначний з присягою царя.

Єдиний документ, в якому зберігся опис подій