Московський уряд вважав, що договір з Україною був дійсний
тільки за життя Богдана Хмельницького, і поновлював його з кож-
ним наступним гетьманом, дещо змінюючи, але завжди називаючи
акт 1654 року договором. Навіть Петро 1 писав у наказі 1722 року,
утворюючи Малоросійську Колегію: « . . . чинить . . . как определено
в помянутьіх Хмельницкого договорах». Якщо так розуміли акт
1654 року навіть у XVIII ст. — е логічним, коли стольник Хлопов
писав у 1663 році: «в Малороссийском государстве»," а в далекому
Пекіні року 1770 на нагробку українського ченця викарбувано: «ро-
дом из Королевства Малороссийского, полка Ниженского»."

В Україні твердо знали, що Переяславсько-Московський дого-
вір не позбавляв ії суверенних прав. Договір цей зафіксував союз
з Московією на добровільних засадах, звільняв Україну від під-
леглости Польщі.

Року 1655 Богдан Хмельницький казав польському послові, Ста-
ніславові Любовицькому: «Я став у ж е паном всієї Руси і не від-
дам її нікому». Тут характеристичний вираз «уже», себто після до-
говору з Москвою. Доказом незалежности України були ті численні
союзи, що їх укладала вона після 1654 року з різними державами."

Поняттю про Українську державу відповідали нові титули, з
якими зверталися до Богдана -..іеяьницького: його називали —
«Гетьман з Божої милости», «Государ», «Зверхній владця», «Зверх-
ній властитель», «нашої землі Начальник і Повелитель» (так нази-
вав митрополит Сильвестер Косів). 1657 року в листах до госпо-
даря Волощини Богдан Хмельницький називав себе «Сіетепііа сіі-
уіпа Оепегаііа Оих Ехегсіітп 2арогоуіеп5і вит», а в листі до кур-
фюрста Брандебурзького — «Оих СоЬогІшп 2арогоуіепзі вит». Іван
Виговський у розмові з московськими послами казав: «Як цар у
своїй землі, так гетьман у своїм краю князь або король». Як нале-
жало дружині монарха, гетьманова Ганна Хмельницька мала свій
двір; її штат складався із знатних жінок. Вона сама видавала уні-
версали. її універсал Густинському манастиреві 22 липня 1655 року
підписаний — «Гетьманова Анна Богданова Хмельницька» з пе-
чаткою та родовим гербом «Абданк».

Традиція щодо характеру Переяславсько-Московського договору
залишалася в Україні довгий час. Пилип Орлик у «Виводі прав
України» дав блискучу характеристику Переяславської угоди:
«Найсильнішим і найнепереможнішим аргументом і доказом суве-
ренности України — урочистий союзний договір, заключений між
царем Олексієм і «станами» України. . . Цей такий урочистий і до-
кладний трактат, названий вічним, повинен був, здавалося, на-
завжди установити спокій, вольнос-гі й лад на Україні»."

Сучасники чужинці добре розуміли нове становище України.
Вже 16 березня 1654 року польський шляхтич Павло Олекшич пи-
сав полковникові Богунові: «Хмельницький, бувший вашим това-
рщііем, нині став вашим паном». Для Польщі козаки перестали
бути «збунтованими рабами», і вона почала шукати шляхів для
замирення з Україною. Року 1655 звернулася вона за підтримкою
до Криму. Посол польський сказав ханові, що Богдан Хмельниць-
кий будує «осібну державу», яка буде могутньою та небезпечною
сусідкою Криму. Року 1656 польські дипломати переконували Семи-
городського князя, що Богдан Хмельницький, «маючи владу над
усіма руськими землями, стане монархом, що матиме 100-тисячну
армію»."

Так розуміли становище України після 1654 року політики.
Шведський король Карл-Г устав IV писав Хмельницькому в 1656
році: «Ми знали, що між Великим князем Московським і народом
Запорізьким зайшов певний договір, але такий, що полишив свободу народові цілою і непорушною». Французькі урядові кола
вважали, що Переяславський договір потрібний був Україні як тим-
часовий перепочинок у боротьбі з Польщею, що мета Хмельниць-
кого — бути володарем України." 1657 року посол австрійського
цісаря, архиспископ барон Парцевич, вітав Богдана Хмельницького
та його «вельможних і славних радників, що становлять цю славну
й войовничу республіку»." Дійсно, бачимо низку договорів різних
держав з Україною, як повноправною, незалежною державою.

Не зважаючи на теке одностайне розумінння сучасниками суті
угоди України з Москвою, в історіографії не лише московській, але
й в українській, як вище зазначено, і досі не встановилося твердої
опінії про те, що саме являла собою ця угода.

Не зупиняючись на загальноприйнятій російській версії про пов-
не підданство України, яка спростована вже наведеними вище фак-
тами, зупинимося на таких поглядах: 1. Унія України з Москвою:
а) реальна (М. Дьяконов, О. Попов); б) персональна (В. Сергеевич, Р.
Лащенко); 2. васалітет (В. Мякотін у своїх перших працях, М. По-
іровський, почасти М. Грушевський, 1, Крнп'якевич, М. Слабченко,
Л. Окіншевич, М. Петровський, А. Яковлів у своїх перших працях);
3. Протекторат (почасти М. Грушевський, 1, Крип'якевич, Д. Доро-
шенко, Б. Крупницький, А. Яковлів у пізніших працях); 4. Псевдо-
протекторат (Б. Галайчук); 5. Остання думка: Переяславська угода
—* мілітарний союз двох держав (її висловив перший В, Липин-
ський, а підтримали — 1. Борщак, почасти А, Яковлів в останніх
творах, О. Оглоблин)"

Мілітарний союз, спрямований в першу чергу проти Польщі, мав
деякі риси протекторату Москви. Такого ж типу були договори, що
їх укладав Хмельницький з Кримом, Туреччиною. Григор Орлик
писав: «Хмельницький прийняв опіку московського царя для краю
й нації з усіма правами вільної нації. Але перфідія московського
царя була причиною, що негайно після смерти Хмельницького пра-
ва козацької нації почали порушатися москалями» . .