ставали у військовому порядку і старшина контролювала, чи кожний вписаний у реєстр, та чи хто інший часом, не став на його місце. Коли в реєстрі була »діра«, тобто число козаків було неповне, відбувався припис нових козаків. У часах, коли реєстр обіймав ледве кілька тисяч людей, до війська приймали найбільше заслужених, що вже відзначилися були в боях як охотники; першенство мали також сини козаків, -– місце небіщика-батька мав право в полку заняти син. Багато значило те, коли когось поручила старшина. Тимто згодом стало звичаєм, що кандидат приєднував собі дарунками впливових старшин.
Коли треба було зменшити військо, відбувався в и п и с. Такий випис переводив, нпр., Богдан Хмельницький після зборівської і білоцерківської умови; це викликало велике невдоволення і »випищики« легко пускалися на всяку самоволю. У XVIII. в. на Гетьманщині часто проводили основні перевіри козацького війська для військових і податкових потреб. Упорядкований реєстер називався також компутом.
Зброя війська Запорожського
“Зброя їх – рушниця і шабля, інші мають короткий спис і стріли, але рідше; залізної зброї ніхто не носить, навіть гетьман”, писав про козаків Старовольський 1628. р. Подібно характеризують козацьку зброю і інші мемуаристи. Папський посол Гамберіні 1584. р. пише: »зброя їх шаблі і кілька рушниць, із яких вони ніколи не хиблять«. Боплан розказує, що в похід на море козак бере дві рушниці та шаблю.
Найважнішою козацькою зброєю була безперечно рушниця. Під Хотином 1621. р. »було 30.000 рушничних козаків, що могли ставати пішо, бо шаблі не всі мали«. В 1651. р. під Берестечком: »шабля рідко, самопал у кожного«. Тимто козаків називали “рушничним військом”. Ще більше — сучасники стверджують, що козаки в поході мали нераз і по дві рушниці, а то і більше. Козацькі рушниці мають звичайні назви: самопал, рушниця, мушкет. Рушниці і самопали згадують нераз одні поруч одних, отже ці назви не були ідентичні, але як їх відрізняли, не знаємо. Німець Вайнбер оповідає, що козаки під Смоленськом мали довгі рушниці »на зразок шотляндських«. В І637. р. є перша згадка про мушкет і у козацькім війську.
3 інших родів рушниць згадується яничарки (вперше 1638.р.).. В 1720. pp. »чудові« яничарки вироблювали в селі Кубиче коло Башлі на Слобожанщині. Рідше чуємо про булдинки чи ґульдинки. Запорожці свої рушниці звали фузіями. У XVIII. в. часто стрічаються пістолети або пістолі, нераз чудово прикрашені сріблом. Пістолі носили за поясом або у шкіряних кобурах.
Кулі козак носив у чересі або в ладівниці, чи лядунці, порох у звичайному розі або в порошниці.
Шабля до половиниVIII. в була в козаків майже поширена як рушниця, але пізніше стала почесною лицарською зброєю, улюбленою »ненькою рідненькою, панночкою молоденькою«. Хоч шаблі на Україні були спершу різного роду і походження, то пізніше витворився український тип »козацької« шаблі, на жаль, досі основно не просліджений. Навіть найславніший дослідник запорозької старовини, Дмитро Яворницький, не вміє сказати більше, як те, що »шаблі вживали не особливо криві і не особливо довгі, середньої довжини 5 чвертей« (цебто 1.30 м.). Зразки шабель, які бачимо на ілюстраціях, вказують, що козацькі шаблі були доволі тонкі та легкі, ручку мали оздобну, похви прикрашені різьбою.
Досить поширений був у козаків спис (списа). В 1628. р. гетьман Михайло Дорошенко в бою під Білою Церквою »сімох татар убив списом, одного так сильно вдарив, що не міг списа витягнути«. У повстанні 1637-1638. р. значна частина козаків ішла у бій із рогатинами і козацький табор був »рогатинами добре обострожений«. У XVІІI в. списів уживала козацька кіннота, особливо запорожці; була навіть приповідка: »козакові без ратища, як дівчині без намиста«. Запорозькі списи, що збереглися до нашого часу, є з тонкого і легкого дерева, З,5 м. завдовжки, з залізним наконечником на одному кінці та з дірками на ремінну петлю на другому; цю петлю закладали на ногу, щоб легше було спис тримати. Деколи на вістрі списа була ще перекладина, щоб деревце не входило задалеко в тіло пробитого ворога.
Рідше стрічаємо боєві сокири і молотки, чекани і келепи: »козак козачий звичай знає, келепом по ребрах торкає«.
Охоронної зброї, а саме панцирів, шоломів і под., уживала тільки козацька старшина, і то більше в репрезентаційних виступах, ніж у боях.
У XVIII. с. козацький одяг складався з двох головних частин, спіднього каптана і верхньоі черкески або кунтуша. Але відрізняли вже одяг військовий від цивільного.
Каптан у війську був із сукна, короткий, сягав тільки дещо нижче колін, щоб легше було вскочити на коня і марширувати вигідно; військові вправи відбували козаки у самих каптанах. Жупан був досить обтислий, поли заходили добре »а себе; застібали його на гаплик або ґудзик при комірі і перепоясували поясом. Щодо краски, то виборні козаки носили зразу червоні каптани, потім білі, компанійці червоні, пушкарі і жолдаки жовті. Старшина і цивільні люди носили жупани довільної довжини, різних красок і з різних матерій.
Поверх каптана військові носили черкеску, одяг досить обтислий, з фалдами позаду, з вирізаним комніром, підперезаний поясом; черкеска сягала нижче колін. Це був одяг, приписаний для війська нижчих ступнів. Старшина і цивільні урядовці носили кунтуш, значно довший від черкески з різноманітних матерій, з розрізаними рукавами, без пояса. Простим козакам аж до військового товариша взагалі не дозволяли вживати кунтушів.
Докладніші приписи про одяг »виборних« козаків видав гетьман Розумовський 1763. р.: