Один з перших чинників суспільної активації прикарпатців був широкий релігійний рух за відновлення діяльності (легалізацію) незаконно ліквідованої сталінським режимом у 1946 р. української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ), який ще розпочався весною 1987 р. Перші зібрання майбутніх “ рухівців ” проходили в умовах строгої конспірації, щоб уникнути “ опіки ” з боку місцевого управління КДБ. Весною 1988 р. ініціативна група по створенню товариства виробила основні статутні положення організації, визначилася з напрямами її діяльності. Після тривалих узгоджень з комсомольськими функціонерами 22 червня 1998 р. постановою бюро Івано-Франківського ЛКСМУ культурно-наукове товариство “Рух” було затверджено як самостійна громадська організація, що повинна була працювати під керівництвом облком у ЛКСМУ. Незважаючи на такий формальний зв’язок з комсомолом, з самого початку своєї діяльності “Рух” діяв самостійно, без огляду на комсомольські та партійні кабінети[ 57, с.76 ].

Активісти “Руху” взяли участь у передвиборчій агітації, виступаючи проти безальтернативних висуванців партійного апарату.

Паралельно з виборчим процесом члени товариства здійснювали організаційну роботу по створенню на теренах області осередків новітніх громадських організацій всеукраїнського масштабу – Товариства української мови ім. Т. Шевченка (ТУМ), товариства “Меморіал”, Народного Руху України, за перебудову. Створення ТУМ сприяло піднесенню національної та політичної свідомості прикарпатців, закладало основи для поширення на широкий загал ідей опублікованого в “Літературній Україні” проекту програми НРУ [ 57, с. 76-77 ].

Якщо створення місцевих організацій ТУМУ та “Меморіалу” з огляду на їхню просвітницьку спрямованість, не викликало різкої протидії у партійних керівників, то наміри створення організації НРУ за перебудову в країні зустріли широку анти рухівську реакцію як у місцевій пресі, так і у практичній роботі партійних функціонерів.

12 серпня 1989 р. у м. Івано-Франківську, незважаючи на жорсткий спротив партійної влади, за ініціативою товариства “Рух” та інших новітніх організацій було проведено установчу конференцію обласної організації НРУ за перебудову, прийнято тимчасовий статут, сформовано керівний орган – координаційну раду, обрана делегація на Перший з’їзд НРУ у м. Києві. Головою крайової організації НРУ був обраний художник Микола Яковина. 13 серпня в м. Бурштині за участю понад 2 тис. осіб (делегації підтримки прибули і з сусідніх районів) відбулися установчі збори місцевої організації НРУ. Це дало поштовх процесу оформлення територіальних і районних організацій Руху на Прикарпатті, який набрав особливого розмаху восени 1989 р. [ 59, с. 155 ].

Подальший розвиток подій літа-осені 1989 р. на Прикарпатті пройшов під знаком зростання мітингової стихії. Епоха “ мітингової демократії ” охопила міста і села області. Демократична ініціатива новітніх громадських організацій знаходила широку підтримку серед населення краю. Тематика виступів вказувала на зацікавленість людей в політичному оновленні. В здійсненні демократичних змін політичної системи.

І ось, нарешті 8-10 вересня 1989 р. у Києві проходив Установчий з’їзд НРУ в приміщенні Київського політехнічного інституту, що його надав організаторам з’їзду ректор КПІ Петро Таланчук. У його роботі взяли участь 1109 делегатів і близько 300 запрошених, в тому числі 33 народні депутати СРСР, 228 членів і кандидатів у члени партії. На з’їзді дуло акредитовано понад 130 журналістів, в тому числі від 22 зарубіжних газет та телекомпаній. Представницький форум національно-патріотичних сил офіційно проголосив створення нової масової громадсько-політичної організації – Народного Руху України за перебудову, прийняв програму та статут НРУ, затвердив друкований орган Руху – “Народну газету”, обрав керівні органи. Головою Руху став І. Драч, його заступником – народний депутат СРСР С. Конєв. Головою Ради представників обрали Володимира Яворівського, Ради колегій – Володимира Черняка, Секретаріату – Михайла Гориня (всі вони за посадами стали і заступниками Голови Руху) [ 52, с. 40-41 ].

Установчий з’їзд прийняв програму набагато радикальнішу за проект. У ній вже й мови не було про визнання керівної ролі Комуністичної партії. У цьому документі проголошувалося, що Рух приятиме розвиткові національно-державного будівництва, спрямованому на перетворення Української РСР в демократичну правову державу [ 67, с. 102 ].

Рух виступив за виведення з експлуатації і демонтаж не тільки Чорнобильської АЕС, а й усіх розміщених в Україні реакторів РВПК.

На Установчому з’їзді були порушені такі основні питання як: національні, релігійні, мовні, питання етики, національних меншин.

З’їзд у черговий раз продемонстрував, що у рамках Руху об’єдналися прихильники двох суспільно-політичних течій – помірковані та радикали. Влучну характеристику їм дав відомий дослідник В. Литвин: “ Перші – представники переважно творчої та наукової інтелігенції старшої генерації, часто із значним соціальним статусом, котрі знаходили можливість поєднати своє “Я” з правилами гри, що їм диктувала система, й котрі позитивно відгукнулися на “ новий курс ” М. Горбачова. Їхня віра тоді у “ соціалізм з людським обличчям ” частково те помітне становище, яке вони мали у суспільстві, зумовлювали те, що вони віддали перевагу діям у межах існуючої системи… друга група – дисиденти, політв’язні та інші відкриті супротивники існуючого ладу. Вони не були пов’язані співробітництвом з системою, відстоювали свої погляди більш безкомпромісно, ставили питання більш