Переломним в історії Руху став його III з’їзд , який відбувся 28 лютого – 1 березня 1992 р. в Палаці Київського політехнічного інституту, де у вересні 1989 р. працював Установчий з’їзд НРУ.

Про значний інтерес до з’їзду світової та Української громадськості засвідчила присутність на з’їзді понад 150 гостей від різних політичних партій, громадських об’єднань та державних органів України, а також різних країн світу.

Як і на Першому з’їзді був присутній Л. М. Кравчук, але вже в ранзі Президента України. Очевидно багато задавалися питанням: що спонукало Президента до відвідування Руху, який на виборах Президента вів кампанію проти Л. М. Кравчука? На це питання міг дати відповідь тільки сам Президент у своєму виступі. Існує також думка, що ця співпраця була придумана Іваном Драчем, щоб заманити Президента на з’їзд як чинник особистого авторитету голови Руху та тиску на територіальних делегатів. Щоб завадити їм об’єднатись з В. Чорноволом [ 9, с. 18 ].

На з’їзд прибув Президент Л. Кравчук, який у своєму виступі підкреслив, що Рух зробив більше для незалежності України, ніж будь-хто.

Хоча Л. М. Кравчук і на цей раз намагався підпорядкувати собі Рух, але це було марно. Рух виграв не тільки від змісту виступу, скільки від того, що Президент продемонстрував своїм візитом честь НРУ. Виступ президента дав зрозуміти, що “… до влади буде допущено лише слухняних осіб з кола “демократів”, що будуть у фарватері Президента. Усвідомлюючи це, І. Драч та його однодумців роблять усе, щоб Рух не став опозицією, а вони відтак не позбулися м’яких державних крісел, отриманих з рук Л. Кравчука” [ 52, с. 141-143 ].

Та бажання Івана Драча з’єднати Рух з Президентом, зволікання з організацією ІІІ з’їзду НРУ з можливою метою стерти з пам’яті рухівців незручності виборчої кампанії, про ймовірну змову Драча і Кравчука щодо послаблення позицій Чорновола під час виборів Президента.

В’ячеслав Чорновіл вдало використав своє не перше місце виступаючого і побудував свою промову на гострій критиці позицій Івана Драча і Леоніда Кравчука, хитромудрості яких він протиставив ясне бачення реальної перспективи Руху.

Спочатку Чорновіл назвав три блоки проблем, на які з’їзд мусить дати відповідь:

точний аналіз соціально-політичної ситуації в Україні і ключових тенденцій їх розвитку;

визначення місця і ролі Руху, його взаємин з існуючою силою влади та з іншими організаціями політичного характеру;

питання тактики руху, його структурна і кадрова реорганізація.

Він підкреслив, що партноменклатура, яка залишається при владі, не зацікавлена ні в незалежності Української держави, ні в реальній демократизації суспільства. Відповідаючи Івану Драчу, що Україні не потрібний будь-який устрій, аби утверджував державу, Чорновіл додав: 3/4 території України слід було б змалювати червоним чи густо рожевим кольором, яка ще й сьогодні залишається під контролем суверенного українського комунізму.

Не менш переконливою була критика позиції Президента. В’ячеслав Максимович зазначив: “Леонід Кравчук неодноразово робив закиди у мій бік: якщо йти в опозицію, то треба відповідно міняти й головну мету, а у нас вона, мовляв, одна. Але я вважаю, що мета у нас і тепер різна. Президент будує напівсуверенну номенклатурну державу в “братній сім’ї” народів СНД, метою Руху є і повинна залишатися побудова самостійної демократичної Української держави” [ 20, с. 2 ].

На з'їзді Л. Кравчук запропонував Руху стати політичною опорою нового президента. Але Рух вустами Чорновола відкинув пропозицію Л. Кравчука. Чорновіл заявив: “ Я хочу запитати тих людей, які занадто пропагують ідею “ Рух – не опозиція, Рух – опора Президента! ”, чи розуміють вони, що ототожнення Руху з такою практикою державного будівництва буде означати виродження Руху і його неминучу загибель? ”[83].

Розколу Руху на III з'їзді вдалося запобігти завдяки компромісу між прихильниками В. Чорновола, з одного боку та І. Драча і М. Гориня, з іншого боку; були обрані співголови – І. Драч ( згодом фактично вийшов із Руху ), і М. Горинь ( у червні 1992 р. склав повноваження співголови у зв’язку з обранням його головою УРП ), В. Чорновіл [ 84 ]. Цю “ трійцю ”делегати з гумором охрестили “ тризубом ”. Були також обрані заступники співголів – М. Бойчишин, О. Бураковський, В. Бурлаков ( в літку 1990 р. склав повноваження), О. Лавринович; Центральний провід : Г. Алтунян, Л. Бірюк, І. Бойчук, О. Бондаренко, В. Дончик, І. Заєць, Ю. Ключковський, С. Одарич, М. Поровський, Л. Танюк, В. Цимбалюк, В. Червоній, В. Черняк, Б.Чорномаз, І. Шовковий. Формально було проголошено про розпад коаліції навколо Руху [84 ].

Переміг В’ячеслав Чорновіл зі своїми прихильниками і в головному питанні тактики: Рух перебуватиме у вибірковій опозиції до виконавчих структур і президента України, якщо їхні дії будуть суперечити програмі та завданням Руху. Прийнята пропозиція В.Чорновола про створення Малої Ради (розширений Провід ), що збиратиметься щомісяця. В майбутньому НРУ висуватиме свою кандидатуру на Президента [ 51, с. 324 ].

Наступний період в історії Руху був позначений кризою самовизначення. Деякі його лідери ( зокрема, І. Драч, Д. Павличко та М.Горинь) виступали за збереження Руху, як об'єднання