Думка про необхідність перетворення Руху в партію висловлювала перед з’їздом низка впливових рухівців. Напередодні ІV з’їзду заступник голови НРУ Олександр Лаврінович надрукував у “Народній газеті” матеріал під назвою “Рух змушують стати партією”.

Підготовка до з’їзду Руху, як і передбачено Статутом почалася заздалегідь і “не пізніше, як за три місяці”. Ухвалу Про скликання ІV Всеукраїнських зборів прийняла велика Рада Руху 19 вересня 1992 р. в якому передбачалося провести з’їзд 4-6 грудня у Києві, в приміщенні актового залу політехнічного інституту.

На цій сесії була прийнята ухвала “З питань підготовки концепції державотворення”, в якій, зокрема, наголошувалось: “Реалізовуючи Програму Руху в плані розбудови незалежної демократичної України [ 69, с. 10 ].

IV з’їзд розпочався в п’ятницю 4 грудня 1992 р. о 10 годині в актовому залі Київського політехнічного інституту. Відкрив з’їзд В’ячеслав Чорновіл. Івана Драча в залі не було. Пізніше з’ясувалося, що він у закордонному відрядженні. Це був перший з’їзд без його участі [ 69, с. 11 ].

На IV Всеукраїнських зборах НРУ ( грудень 1992 р. ) рух фактично перетворився на політичну партію. Збори абсолютною більшістю голосів проголосували за Рух, як “ незалежну громадсько-політичну організацію ”. Єдиним головою НРУ було обрано В. Чорновола, який отримав – 423 голоси. Були підтверджені повноваження членів керівництва, обраних на третьому з’їзді (окрім М. Поровського, який склав повноваження). До Центрального Проводу дообрані С. Головатий, В. Івасюк, О. Савченко. Частина делегатів зборів, не згодна з політикою В. Чорновола, оголосила про створення Всеукраїнського руху України. Згодом з НРУ вийшла група членів, які заснували окрему організацію під назвою Всенародний Рух України ( ВНРУ; голова – Лариса Скорик ).

ІV з’їзд НРУ відбив напружені намагання нової генерації керівників запропонувати рухівцям об’єднуючу ідею взамін мети. Це по-перше. А по-друге, – відкинути звинувачення опонентів у небажанні Руху брати участь у державотворчому процесі, монополія якого, мовляв, належить Президенту.

Щодо значення ІV з’їзду Руху: то він знайшов єдино вірний шлях згуртування залишків рухівських кадрів, здібних продовжити боротьбу за владу, за долю України. З’їзд забезпечив на складному повороті історії Руху спадкоємність його кращих традицій, віру у кращу не комуністичну, не колоніальну долю України [ 84, с. 456 ].

У пресі ІV з’їзд НРУ знайшов різні оцінки. Так і повинно бути. Кожний кореспондент шукав те, що відповідало політичній позиції його газети. Більшість видань помітила процес перетворення Руху в організації політичного типу, підкреслювала, що найголовнішим здобутком зібрання було прийняття Концепції державотворення України.

Делегати ІV з’їзду, повернувшись у свої організації чи осередки, мали що сказати своїм соратникам по Руху. По-перше, загроза розколу чи загибелі НРУ залишились далеко позаду. По-друге, Рух вийшов на нову політичну орбіту, до якої він прагнув з початку заснування. НРУ тепер не буде приховувати, а на повний голос заявляти: головна мета – боротьба за владу. По-третє, незважаючи на те, що значна частина авторитетних осіб залишила Рух, він усе-таки зберіг інтелектуальний потенціал, здатний забезпечити НРУ власною ідеєю на новому етапі. Про це свідчить прийняття “Концепції державотворення в Україні” [ 34, с. 12-13 ].

Однією з характерних рис стилю керівництва Руху, суттєвим джерелом його успіху були міжнародні зв’язки. Про це свідчить діяльність керівників Руху: візит В. Чорновола і В. Черняка на Тайвань, участь НРУ у роботі Європейського демократичного союзу у Талліні, поїздка голови Руху до США і Канади та його виступ у Центрі стратегічних та міжнародних досліджень, відвідання М. Бойчишиним штаб-квартири НАТО в Брюсселі, виступ В. Чорновола на семінарі Північноатлантичної асамблеї “Україна та європейська безпека”.

1993 рік для Руху складався і змістовно, і напружено. 2-го лютого 1993р. згідно з чинним Законом про об’єднання громадян Міністерства юстиції України перереєструвало і видало реєстраційне свідоцтво Народному Руху України. Як зазначив В’ячеслав Чорновіл, хоч через недосконалість чинного закону НРУ віднесло до політичних партій, він насправді є і буде громадсько-політичною організацією.

У лютому 1993р. Центральний Провід НРУ схвалив план широкомасштабної компанії “Весна України”, яка повинна була розпочатися навесні 1993 року. Планувалось повторне збирання підписів за проведення референдуму про достроковий розпуск Верховної Ради України, громадські слухання, можливий вихід фракції Руху та Народної Ради з Верховної Ради та організація масових акцій протесту у разі, якщо Верховна Рада скасує заборону на діяльність компанії, схвалить Статут СНД чи доможеться відставки уряду Кучми та інше [ 55, с. 23-24 ].

І знову з’їзд. Цього разу вже п’ятий. Всі вони різні, як сама Україна за останні п’ять років. Повинен звучати Центральний Провід, обраний на ІІІ і частково добраний на ІV з’їздах. Головним покликанням V з’їзду була підготовка до дострокових виборів до Верховної Ради України, призначених на 27 березня 1994 року, саме тих, яких наполегливо добивався Рух останні два роки. Справа занадто серйозна і складна. Ситуація вимагала мудрості і виважених рішень.

Підготовка до з’їзду велась продумано і заздалегідь. Мала Рада 24 жовтня 1993 р. запропонувала Великій Раді НРУ принципи делегування. Та, в свою чергу, 13 листопада 1993 року прийняла низку ухвал. Серед них – “Про скликання П’ятих Всеукраїнських Зборів Народного Руху України”.

Обговорюючи ситуацію в Україні, пов’язану з виборами до Верховної Ради, велика Рада Руху ухвалила рекомендувати делегатам V з’їзду НРУ провести його в два етапи. Перший