2001 – початок 2002 рр. був періодом активних та результативних дій НРУ та УНР у різних сферах суспільно-політичного життя країни. Рухи ( переважно НРУ ) брали активну участь у подоланні кризових явищ у державі ( поліпшення соціально-економічного становища, “ касетний скандал ” та акції протесту як прояви кризи влади ). НРУ, ПРП і КУН у лютому 2001 р. розпочали спільну акцію “ Україна за правду ”, а в березні разом з УНР переформували її у загальноукраїнську акцію “ За Ющенка! За реформи ”[ 69, с. 11-12 ].
Характеризуючи діяльності УНП можна відзначити, що у статті “ Про НРУ ” говорилося, що метою діяльності даної партії є: утворення незалежної України, розбудова в Україні розвиненого громадянського суспільства та національної демократії соціальної правової держави інтегрованої в Європейське співтовариство шляхом повноправного членства в НАТО Європейському союзі та інших Євроатлантичних структурах, здобуття, визначений Конституцією України спосіб владних повноважень УНП для реалізації партійної програми.
Щодо організації структури то УНП станом на 2004 р. мав 27 організаційних обласних, в АР Крим, містах Києва та Севастополя, районних, міських та районних в містах організацій – 880, близько 9500 первинних осередків. Загальна чисельність партії на 2004 р. становила близько 120 тисяч членів – понад 90 тисяч з них мали партійні квитки УНП, інші подали офіційні заяви на вступ до партії , члени УНП очолюють всеукраїнські організації: Всеукраїнська молодіжна організація. Українська народна молодь, Всеукраїнське товариство “ Просвіта ” імені Т. Шевченка, Українська студентська спілка, “ Молодий Рух ”, Товариство зв'язків з українцями за кордоном “ Україна-Світ ”, Конгрес Української інтелігенції [85].
О.Л. Овсієнко зазначав, що позиція НРУ в проведенні політичних акцій була зовсім несхожою на організацію Рухом заходів відзначення пам’ятних дат. Політична криза у державі негативно впливала на внутрішньопартійну ситуацію в НРУ, наслідком якої був вихід після XI з'їзду ( 5 – 6 травня 2001 р.) з партії значної частини рухівців [ 69, с. 12]. Також на XI з'їзді НРУ було переобрано голову НРУ Генадія Удовенка. Заступниками голови Руху стали Лесь Таню, В'ячеслав Коваль, Юрій Ключковський. У новому складі обрано Політичну Раду та Центральний провід партії [ 84 ]. 9 червня 2001 р. обома партіями була підписана “Декларація про об'єднання Руху ”. подальший об’єднуючий процес серед рухівських партій відбувся без участі НРУ (є) Б. Бойка. Наприкінці 2001р. НРУ та УНР не об'єдналися в одну партію, але разом увійшли до блоку “Наша Україна ”, що було позитивним результатом у подоланні наслідків розколу. Націонал-демократи у прохідній частині блоку отримали більше половини місць [ 69, с. 12 ].
8 грудня 2001 року у Києві відбувся XII з’їзд Народного Руху України, який прийняв Ухвали “ Про утворення виборчого блоку “ Наша Україна ”, “ Про затвердження виборчого списку Народного Руху України у складі виборчого списку блоку Віктора Ющенка “ Наша Україна ”, “ Про рекомендації Народного Руху України щодо кандидатів у народні депутати України від виборчого блоку Віктора Ющенка “ Наша Україна ” в одномандатних виборчих округах ” [ 84 ].
Напередодні виборів 2002 р. НРУ і УНР поряд з такими партіями як: Конгрес українських націоналістів, Ліберальна партія України, Молодіжна партія України, партія “ Реформи і порядок ”, партія “ Солідарність ”, партія “ Християнсько-народний союз ”, політична партія “ Вперед Україно ”, Республіканська християнська партія, Народний Рух України, Український Народний Рух увійшли до виборчого блоку “ Наша Україна ” під проводом Віктора Ющенка, який став широким об'єднанням правоцентристських партій.
Безпрецедентна консолідація правих сил у єдиному блоці дала їм можливість посісти перше місце в єдиному виборчому окрузі, здобувши 23,57% голосів і, відповідно, 70 мандатів у парламенті [ 75, с. 36 ].
Автор статті “ Забута мелодія для першої скрипки ” Сергій Рахманін зазначав, що після того як обидва рухи стали частиною ющенкової команди, братання позавчорашніх соратників і вчорашніх заклятих ворогів стало необхідною формальністю. Вже коли Віктор Андрійович декларував створення “ широкої , монолітної коаліції ” з усього, що ворушиться, то помирити дві “ блокотворні ” партії йому сам Бог велів.
Рухи правила гри прийняли. Більшість провідних гравців в обох політичних командах – не новачки в політиці й чудово розуміли, що тільки “ патронат ” Ющенка може зберегти за дедалі дрібнішими партіями статус впливових партійних сил.
Партійні керівники пообіцяли, що восени процес об'єднання буде юридично закріплено й відтворений повноцінний Рух обере єдиного легітимного лідера. При цьому обидва вожді розуміли, що ніякого об'єднання не буде.
Автор вище згадуваної статті Сергій Рахманін стверджує, якщо виходити з міркувань політичної логіки , то “ склеювання ” двох “ уламків ” колись могутнього партійного механізму пішло б на користь усім зацікавленим сторонам – обом Рухам, Ющенку й передусім виборцям. Та біда в тому, що зробити це неможливо в принципі. “ Костенківці ” й “ удовенківці ” старанно дотримуються заздалегідь обумовлених умов – координують дії. За гострої потреби звертаються одне до одного по допомогу, але стати єдиним колективом вони не зможуть ніколи. Занадто серйозні образи й занадто невеликі амбіції. Рухівські авторитети до об'єднання не готові. Ризикують викликати на себе гнів представників обох партій, але, схоже поки що щирих “ інтеграторів ” – по одному в кожному Русі. Одного