Доведено, що НРУ склався як широка коаліція національно-демократичних сил, об’єднавши представників усіх верств суспільства, які підтримали демократичні реформи, та став чинником їх консолідації сформувався як сукупність течій і напрямків українського відродження, був інструментом становлення ідеологічного плюралізму, оскільки ставши єдиним громадсько-політичним рухом в УРСР, він забезпечив співіснування в межах власних структур політичних партій та організацій різного ідеологічного спрямування.

У процесі інституалізації НРУ винятково важливе місце займає його установчий з’їзд (вересень 1989 р.), котрий юридично оформив організацію обрав її керівні органи, завершив період декларацій, а ідея Руху матеріалізувалася у всеукраїнському масштабі й після цього настав час для практичних дій і справ. Особливе значення для його зміцнення мали ухвалення “ Програма НРУ за перебудову ” та “ Статут НРУ”, у яких відображено ідеологію та його структурні особливості. Новим етапом посилення впливу Руху став ІІ Всеукраїнський з’їзд НРУ (жовтень 1990 р.), який вніс зміни і доповнення до програмних документів й проходив під стратегічним гаслом: “ Від Національного Руху за перебудову – до Народного Руху за відродження суверенітету України ”, а також ІV з’їзд Руху, який зробив вирішальний крок до утвердження Руху як політичної партії.

Виникнення партії неоднозначно оцінюється сучасними дослідниками: одні стверджують, що це було зародження української демократії, а інші вперто доводять, що виникнення НРУ – це провал в політиці України і занепад демократичної перебудови держави.

Визначено пріоритетні напрямки діяльності НРУ, а саме: піднесення національної самосвідомості громадян республіки, формування їхньої політичної культури і залучення у державотворчу роботу і побудову Української держави на національно-демократичних засадах. З цією метою Рух використовував різні форми і методи політичної боротьби (мітинги, демонстрації, голодування, заклики до страйків й участі в них, акти громадянської непокори тощо). Найяскравішими заходом Руху був у 1990 р. “ живий ланцюг ” до дня Злуки ЗУНР та УНР.

Доведено, що одним з основних напрямків багатогранної діяльності НРУ було залучення всіх національних меншин, що проживали на теренах України, до участі у суспільно-політичному житті й державотворенні, перетворення багатонаціонального складу населення республіки на чинник сили нової Української держави, гармонізація міжнаціональних відносин. Рух постав як інтернаціональна громадська організація, як форма вияву активності усього народу України, як діяльність, спрямована на формування міжнаціональної толерантності й взаєморозуміння.

Велику роль у посиленні впливу НРУ на свідомість населення відіграли виборчі кампанії 1989 і 1990 рр., які започаткували новий етап суспільно-політичних трансформацій у республіці.

Громадсько-політична діяльність НРУ знайшла свій закономірний вияв у сприйнятті під його тиском Верховною Радою 16 липня 1990 року “Декларації про державний суверенітет України ”, 24 серпня “ Акт проголошення незалежності України ” та переконливих результатах всенародного референдуму 1 грудня 1991 р. на підтримку проголошення України незалежною, що стало точкою відліку нового етапу в національній історії.

З 1994 р. партія бере активну участь у державному будівництві. НРУ розробив і втілив у життя чимало законопроектів, які були пов’язані з економікою, мовою і демократією. Прийшовши до влади, Рухівці розробили перші законопроекти пов’язані з побудовою демократичного суспільства. у цих документах висвітлювалась позиція НРУ до побудови майбутнього суспільства, виступали за утворення в державі системи багатопартійності. Вони вважали, що демократія це – самоврядування народу.

Другою проблемою, яка гостро стояла у програмі НРУ була побудова громадянського суспільства. важливою формою існування громадянського суспільства є існування різних прошарків суспільства, які відображають інтереси своїх представників. Також гострою була проблема національної ідеї. Рухівці говорили про те, що український народ є неділимою єдиною нацією. Нацією, яка має давню і цікаву історію, народ, на волю якого ніхто не має права зазіхати.

НРУ у своїй програмі неодноразово звертав увагу на економічне становище держави. Розробляв теорії і версії подолання економічної кризи.

Рухівці навіть запропонували свою версію подолання платіжної кризи в країні, однак вона не була розглянута політиками і не була втілена в життя.

Незважаючи на перспективи розвитку, на початку 1999 р. партію спіткало чергове лихо. Із трагічною смертю її лідера В. Чорновола партію спіткав черговий розкол. Однак цього разу розкол був суттєвим, оскільки із партії виділилось дві нові течії, які проголосили себе окремими партійними силами. Авторитет партії підупав вона втратила прихильність громадськості і вплив у парламенті. Це призвело до того, що партія перестала впливати на політичне життя держави.

Було з’ясовано, що розкол у НРУ мав суб'єктивно-об'єктивну природу. Ситуація в НРУ та у всьому партійному середовищі була об’єктивним процесом, який був викликаний методом створення і розвитку партійного руху в Україні. До причин розколу необхідно віднести протиріччя, пов’язані з ь такими проблемами, як стратегічні помилки,керівництва у стосунках з владою, кадрова політика Голови НРУ, відсутність ефективного механізму внутрішньопартійної демократії, участь у президентських виборах та обрання кандидата від НРУ, намагання зовнішніх сил вплинути або скористатися ситуацією в партії.

З’ясовано, що внаслідок розколу на дві партії, які значний відрізок часу протистояли одна одній, вплив Руху на процеси в країні послабився як на вищому, так і на місцевому рівнях, що вплинуло на реалізацію його ініціатив та планів.

Наближення виборів спричинило активність Руху у громадській діяльності. 1998 – 1999 рр. були недостатньо використані партією для підняття свого впливу. Але партія продовжувала реагувати на актуальні проблеми, що існували та виникали в державі.

Після розколу Руху керівництво НРУ робило акцент на відновленні громадсько-політичного статусу НРУ. партія