Дана книга розвиває попередню працю автора “ Від створення Руху до багатопартійності ”. Нова книга також не є суто науковим дослідженням. Не претендує вона й на те, щоб стати докладним літописом, який охоплював би всі події тих буремних років. Це, скоріше, нариси, часом штрихи до подій, очевидцем яких був автор, а в деяких з них брав і безпосередню участь. Написані вони з широким використанням офіційної та “ неформальної ” преси, а також листівок, інших “ самвидавчих ” матеріалів, які вдалося зібрати автору, особистих нотаток. Усвідомлюючи, що при такому підході неминучі певна “києвоцентричність ” викладу подій, а при всьому намаганні бути науково безпристрасним – і певне суб’єктивне сприйняття. Тому на сторінках цієї книги постійно надається слово представникам протилежних політичних сил, щоб без викривлень донести їхню точку зору. Широко цитуються документи і преса різних напрямків, аби читач краще відчув атмосферу тих днів і мав змогу самостійно робити висновки [ 47, 48 ].

Отже, саме ці праці стали першими, які узагальнили інформацію про створення та діяльність НРУ.

Важливими в історії НРУ відіграють наукові статті О.В.Гараня, такі, як: “ Що таке Рух? ”, та “ Історія Руху: концептуальні ідеологічні проблеми ”.

У своїй статті “ Що таке Рух? ” О.В. Гарань зазначав, що у програмних документах Руху, прийнятих на його Установчому з'їзді (вересень 1989 р.), зазначалося, що “ Народний Рух України за перебудову – масовий громадсько-політичний рух республіки, що виник як вияв народної ініціативи за докорінне оновлення суспільства ”, а його головна мета – побудова в Україні демократичного й гуманного суспільства, відображення української нації, забезпечення національно-культурних потреб усіх етнічних груп республіки і створення суверенної української держави, яка будуватиме свої стосунки з іншими республіками СРСР на підставі нового союзного договору. Однак далі, автор статті зазначає, що все більше членів Руху, його керівництво виступають за повну самостійність України. О. В. Гарань у своїй статті передбачав, що на другому з'їзді Руху ( жовтень 1990 р. ) в його програмні документи, очевидно, буде внесено положення, що Рух виступить за незалежність України, а з назви організації буде знято слова “ за перебудову ” прогнози автора, як ми бачимо на даний час справдились, а сам НРУ став політичною партією, який виступав за повну незалежність України.

В даній статті автор коротко подав історію творення НРУ. Він зазначав, що на осінь 1988 р. в Україні діяли ряд громадських об'єднань, які висували ідею створення організації на зразок народних фронтів, що виникли у Прибалтиці. Найбільш масову підтримку дістала ця ідея у Львові, де у липні – серпні 1988 р. відбулися масові мітинги, в яких взяв участь широкий спектр політичних сил: від міськкому комсомолу до Української Гельсінської Спілки (УГС). Однак політика яку проводило партійне керівництво, закрило можливості для формування такого загально - демократичного об'єднання. Спроби створення народного фронту на Україні були і в інших регіонах республіки. Однак у тих єднань не вистачало сил, політичних лідерів, здатних очолити цей процес в межах всієї республіки. Такі сили виявилися в Спілці письменників України та Інституті літератури АН УРСР, де й було підготовлено проект програми НРУ, що був надрукований 16 лютого 1989 р. у “ Літературній Україні ” [ 50 ].

Незважаючи на те, що цей проект був менш радикальним, порівняно з програмами народних фронтів Прибалтики, в республіканській пресі проти нього було розгорнуто кампанію тенденційної критики .

Автор схвально ставиться до діяльності Руху у політичному житті України. Зазначаючи, що після Установчого з'їзду Руху ( вересень 1989 р.) Рух багато зробив для демократизації виборчої системи у республіці, захисту навколишнього середовища ( насамперед подолання наслідків Чорнобиля ), відновлення правди про історію України, утвердження української мови, як державної. На його погляд, головними результатами діяльності Руху є те, що він разом із страйкомами, демократично настроєними депутатами Ради різних рівнів, став реальною силою, яка протидіяла монополії партійного апарату на владу, сприяв швидкій політизації мас, створював умови для виникнення нових організацій: партій, незалежних профспілок тощо [ 50 ].

Щодо іншої статті автора “ Історія Руху: концептуальні та ідеологічні проблеми ” в якій історія Руху постала як поле гострої політичної та ідеологічної боротьби. Після проголошення незалежності різні політичні діячі робили спробу так чи інакше переписати історію, облагородити власні дії, продемонструвати опозиційність до колишнього режиму. З другого боку, виникла загроза як вважає автор. Певної героїзації ролі Руху та нових об'єднань, своєрідна “ модернізація ” їхньої діяльності. Однак ця тенденція, за його словами переважала недовго. Досить швидко почався інший період - “ від руху ”, наступу лівих.

На сторінках статті зустрічаємо твердження про те, що ні Рух ні інші сили не змогли б самі по собі розвалити Радянський Союз. Система перестала ефективно функціонувати задавго до “ перебудови ”. Перші ж спроби лібералізації репресивної системи призвели до того, що вона не змогла далі існувати. Розлом її логічно відбувся по лініях національно-державних утворень.

Рух став однією з тих сил, що руйнували цю систему. І таким чином, він діяв в одному напрямку з глибинними силами історії. Однак чи був його вплив вирішальним ? Залишається