КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Галицько-Волинська держава

1. Передумови та особливості виникнення

Галицько-Волинської держави

Завоювання земель Русі ордами Батия і встановлення іга іноземних загарбників не могли не впливати на державний лад цих земель. Ординські правителі зберегли в князівствах місцеву адміністрацію, військо. Проте тепер князі повинні були визнавати хана Золотої Орди як свого вищого сюзерена, вважати "в отня (батька) місце" і приймати з боку хана у свою адресу назву "діти наше". Князі зобов'язувалися за вимогою хана постачати йому військові сили.

Одним із наслідків встановлення золотоординського іга була зміна порядку приходу до влади. Князь, який претендував на займання значного князівського столу, повинен був підтвердити це право отриманням від хана Золотої Орди або його представника особливого символу, так званого ярлика (грамоти), який потрібно було викупити та вислужити. З 1242 p. князі почали їздити за цим ярликом у ставку Орди — Сарай, де отримання його було пов'язане з великими труднощами, які штучно посилювались ординськими правителями, котрі вимагали величезні подарунки. Князі, які при-бували у ставку Орди, були змушені дотримуватися принизливого етикету та язичницького ритуалу, бо відмова від цього призводила до неминучої смерті. Наприклад, відмова виконати язичницький обряд стала приводом для убивства князя Чернігівщини, претенде-нта на київський стол Михайла Всеволодовича.

На підвладній же їм території князі зберігали усі свої повно-важення. Вони самостійно правили своєю землею. В той же час князі знаходились під постійним наглядом представників золотоо-рдинських ханів в землях Русі — баскаків. Система баскацтва була введена в Південно-Західній Русі у 1257 p.

Починаючи з першої половини XIV ст., золотоординські хани припинили посилати на Русь баскаків. До цього їх змусили виступи народних мас Русі наприкінці XIII — першої чверті XIV ст. Лікві-дація баскацтва, а також ординського відкупу-данини створювала необхідні умови для відновлення, а згодом і підняття господарсько-го життя в землях Русі, активізації процесу їх політичного єднання.

Залишаючи практично недоторканою державну систему в кня-зівствах Русі, в тому числі у південно-руських землях, ординські хани переслідували при цьому певні цілі. Вони прагнули поставити собі на службу державно-правові порядки, які склалися на Русі протягом ряду століть, видаючи на займання столів тим князям, які здавалися їм надійними. Ненадійні ж, з точки зору ординських правителів, князі ліквідовувалися. Для ординських ханів була тра-диційною політика на Русі, яка полягала в тому, щоб приборкати одного князя з допомогою іншого, сіяти між ними чвари, приводи-ти сили князів у рівновагу і не дозволяти нікому з них зміцнитися. Робилося це з метою закріплення політичної та економічної влади Орди над руськими землями. Крім цього. Орда привласнила собі право збирати данину (в кінці XIII ст. збирання данини було надано руським князям), а також затверджувати князів в руських землях. Однак вона неспроможна була домогтися більш глибоких змін у внутрішньому державному устрої земель Русі.

З великих князівств, які в цей час існували на території України, виділялося Галицьке-Волинське, створене в 1199 p. Про-існувало воно до 1340 p. Державний лад Галицько-волинської землі, хоча й мав ряд своєрідних рис, обумовлених особливостями її соціально-економічного і політичного розвитку, все ж у головно-му був подібний до державного ладу інших князівств і земель Південно-Західної Русі. Галицько-волинська земля, навіть, перебу-ваючи в залежності від Золотої Орди, значною мірою зберегла риси державного та правового устрою, притаманні Давньоруській держа-ві. Главою тут був великий князь. Йому належала верховна влада. Князь міг приймати законодавчі акти. Великі князі здійснювали поточне управління як у своєму домені, так і в межах усього князівства.

2. Державний устрій Галицько-Волинської держави

Князі Галицько-волинської землі мали судові повноваження. Вони також очолювали військову організацію князівств. Князю належало право збирання податків, карбування монет і розпоряд-ження скарбницею, визначення розміру і порядку стягнення мит-них поборів. Прерогативою князівської влади було керівництво зовнішньополітичними відносинами з іншими державами.

Великі князі прагнули мати свій вплив і на церковну організа-цію, використовувати її у своїх інтересах. За згодою великого князя призначалися єпископи, тільки після цього вони освячувалися в сан київським митрополитом. Це, безумовно, також возвеличувало владу князя.

Галицько-волинській землі відомо було і спільне правління двох великих князів. Так, у період після 1245 p. формою правління на цій величезній території став своєрідний керівний дуумвірат Данила, безпосередньо "тримавшого" Галичину, а також Дорого-чинську, Белзьку та Холмську землі на Волині, та Василька, який мав "під своєю рукою" Володимир з більшою частиною Волині. Наприкінці XIII ст. з'явилась потенційна можливість встановити дуумвірат в особі Лева (Галицького) та Володимира (Волинського), але внаслідок міжусобиць між ними вона не була реалізована. Однак сини князя Юрія Андрій та Лев виступали як співправителі у зовнішньополітичних питаннях. У спільній грамоті 1316 p. вони називають себе "князі всієї Русі, Галичини та Володимири"".

Для підтримки авторитету князів використовувалися ними титули "руських королів", "принцепасів", "князів Руської землі". Розповсюджувалися такі атрибути влади, як корона, герб, знамено, печатка. Так, королівським титулом володів Юрій. Про існування такого титулу свідчить зображення Юрія на печатці з короною на голові і скіпетром у руці, супроводжене написом: "Король Русі та князь Володимири'".

Однак зосередити всю державну владу у своїх руках великим князям Галицько-волинської землі так і не вдалося. У цьому їм заважало згуртоване і сильне боярство, особливо галицьке. Князь був змушений допустити його до управління Галицько-волинською зем-лею. Хоча князь в Галицько-волинській землі в окремі періоди вважався "самодержцем", тобто необмеженим правителем, фактично він залежав