Козацько-гетьманська держава середини 17 століття.
Національно-визвольна війна українського народу на чолі з проти національного і соціального гноблення. Причинами війни були політика польського уряду на ліквідацію як стану, переслідування православної віри, утиски і здирства з боку магнатів, місцевої адміністрації та орендарів і у підсумку - гострий конфлікт між аристократичною соціально вузькоегоїстичною колоніалістською системою польсько-шляхетського панування і демократичними волелюбними прагненнями українського народу.
Найважливішу роль у В.в. відігравало козацтво, котре міцно тримало в своїх руках провід і винесло на своїх плечах основний тягар боротьби за незалежність. Саме воно створило кістяк армії, основу нової політичної еліти. Козацтво відіграло провідну роль у руйнуванні польських і становленні українських державних інституцій - центральних і місцевих органів влади, судових установ, армії, адміністративно-територіального устрою. Дуже активну участь у повстанні взяло селянство. Поголовно покозачившись у 1648 р., воно в наступні роки відчайдушно боролося за збереження "козацьких прав і вольностей". Активну участь у війні взяли також міщанство, частина дрібної шляхти і нижче православне духовенство. Боротьба носила національно-визвольний, релігійний та соціальний характер. Її завдання полягали в тому, щоб добитися створення незалежної соборної держави і ліквідувати існуючу феодально-кріпосницьку модель соціально-економічних відносин й утвердити нову, в основі якої б лежала дрібна власність фермерського типу.
Починаючи з 1646 р., група старшини, очолювана чигиринським сотником Богданом Хмельницьким, розпочала підготовку повстання. Для реалізації задуму вони намагалися скористатися намірами короля Владислава IV залучити козаків до війни з Портою. Однак зрада з боку чигиринського осавула Р.Пешти зірвали виступ. Б.Хмельницький ув'язнюється. Вирвавшись за сприяння друзів на волю, він з кількома десятками осіб негайно подався на Запорожжя.
Зважаючи на перебування польської залоги у Січі (Микитин Ріг), Б.Хмельницький зупинився на о. Томаківка, де відразу ж розпочав формування збройних сил й встановив зв'язки з запорожцями. 21 січня 1648 р. він оволодів Січчю. Через кілька днів на козацькій раді в Січі Б.Хмельницький обирається гетьманом. Саме ці події й знаменували початок В.в.
Українському гетьману вдалося досягти угоди з кримським ханом про спільну війну проти Польщі. На допомогу повстанцям хан направив 3-4 тис. вершників на чолі з перекопським мурзою .
На цьому етапі повстання Б.Хмельницький та його прибічники висували лише ідею автономії для козацького регіону. Козацька територія на заході, в уяві гетьмана, мала доходити до Білої Церкви. Під час переговорів з послами коронного гетьмана Миколи Потоцького повстанці поставили вимоги: вивести польське військо з цих земель, ліквідувати на них "правління Речі Посполитої", надати їм права укладати договори з зарубіжними володарями.
Кампанія 1648 р. принесла блискучі перемоги над кварцяною коронною армією у та над шляхетським ополченням у і завершилася походом повстанського війська під Львів і Замостя. Річ Посполита стояла на межі воєнної катастрофи. Але Б.Хмельницький ще не позбувся ілюзії, що сильна королівська влада зможе вирішити українські проблеми, і пішов на перемир'я. Перебуваючи під Замостям, Б.Хмельницький активно впливав на вибори короля в Польщі.
1648 рік завершився урочистим в'їздом гетьмана до первопрестольного Києва. Народ захоплено вітав вождя. В урочистій зустрічі Хмельницького брало участь численне духовенство на чолі з митрополитом Косовим, присутній був і єрусалимський патріарх Паїсій. Гетьмана вітали посланці від Молдови, Туреччини, Семиграддя, Валахії. Всі ці обставини змінили настрої й плани гетьмана. Досі він не піднімався вище інтересів свого стану - козацтва, тепер же він усвідомив свої обов'язки щодо всього народу. У лютому 1649 р. у Переяславі розпочалися українсько-польські переговори. Їх перебіг показав, що на цей час гетьман, переосмисливши уроки минулорічної боротьби, вперше в історії української суспільно-політичної думки сформулював основні принципи національної державної ідеї. Протягом цього часу відбувалися серйозні зміни в самосвідомості українців: пришвидшується розвиток ідеї Батьківщини, її єдності та незалежності, чуття спільної мети й національної ідентичності. Під час переговорів у Переяславі полковник заявив польським послам: "Майте для себе Польщу, а Україна нам, козакам, належить". Значні зрушення у психології переможців виявилися в промові Б.Хмельницького перед польськими послами: "Визволю з лядської неволі народ руський увесь. Поможе мені в цьому вся чернь, по Люблін, по Краків, від якої я не відступаю і не відступлю, бо це права рука наша... Правда є, що я мала і незначна людина, але Бог дав мені, що я є єдиновладцем, самодержцем руським. За границю на війну не піду... Досить тепер маю вигоди, достатку і пожитку в землі і князівстві моїм, по Львів, Холм і Галич. А ставши над Віслою, скажу дальшим ляхам: сидіть і мовчіть ляхи... Не залишиться тут нога жодного князя і шляхетки на Україні, а схоче котрий з нами хліб їсти, хай буде послушний Запорозькому Війську..." В цих словах гетьман, обурений зарозумілим небажанням польських послів сприйняти нові реалії, прохопилися його монархічні прагнення.
Польська влада була неспроможна піти на компроміс, і продовження війни було неминучим. У 1649 р. Б.Хмельницький при допомозі кримського хана отримав переконливі перемоги над шляхетським і королівським військами у і . Але хан Іслам-Гірей ІІІ не дозволив завершити розгром польської армії; він вирішив проводити політику "рівноваги сил", що вела б до взаємного виснаження України й Польщі й давала б можливість Криму відігравати провідну роль у Південно-Східній Європі. 8 серпня 1649 р. Б.Хмельницький підписав . Її зміст фактично означав, що польський уряд вперше визнав автономію козацької України на території трьох воєводств - Київського, Брацлавського