Карл Х Густав почав війну проти Польщі. Користуючись цим, Хмельницький з українським військом і корпусом Ф.Бутурліна восени рушив у Галичину, розгромив польську армію під Городком і почав облогу Львова. Оскільки Бутурлін від імені царя вимагав, щоб усі здобуті міста належали царю, то Хмельницький не став штурмувати Львів, а обмежився викупом. Українсько-московське військо здобуло й Люблін, і перед гетьманом відкрилися перспективи об'єднати всі українські землі під своєю булавою. Але тут на допомогу Польщі знову виступив хан. Це змусило Хмельницького відступити від Львова. 20 листопада 1655 р. під Озерною татари атакували українсько-московський табір, і все закінчилося переговорами і втратою досягнень кампанії 1655 року. З кінця 1655 р. Росія, налякана успіхами Швеції в Прибалтиці, пішла на зближення з Річчю Посполитою, щоб вступити в боротьбу зі Швецією. Розпочалася російсько-шведська війна. А у Вільні була підписана угода про перемир'я між Росією і Польщею (1656). На польсько-російські переговори українська делегація не була допущена. В Україні це було сприйнято як зраду.
Головною турботою Хмельницького в останній рік його життя було завершення визволення українських земель і унезалежнення від Москви. З метою створення протипольської коаліції він уклав угоди з шведським королем Карлом Х Густавом і семиградським князем Юрієм ІІ Ракочієм. На початку 1657 р. Україна й Семиграддя почали воєнні дії проти Польщі. Козацькі війська оволоділи Волинню, Турово-Пінщиною і Берестейщиною. Шведи захопили більшу частину Польщі. Але незабаром почалися невдачі, і протипольська коаліція розпалася. Ці події були останнім ударом для хворого гетьмана, і 27 липня 1657 р. він помер у Чигирині. Його смерть значно ускладнила справу визволення України: вирвалися назовні внутрішні суперечності українського суспільства, розгорнулася боротьба старшинських груп, яка призвела до .
Другий етап В.в. (серпень 1657 - січень 1667) позначився різким загостренням соціально-політичної боротьби й посиленням втручання сусідніх держав у внутрішні справи України. Гетьман повів рішучу боротьбу проти наступу царських воєвод і втягнувся у конфронтацією з Москвою, що логічно привело до укладення з Польщею і з царським військом. Але український народ не зрозумів політичних комбінацій свого гетьмана, і у внутрішній громадянській війні він терпить поразку. Його наступник , випробувавши як промосковський, так і пропольський варіанти, теж терпить поразку. Стається розкол Гетьманщини. Росія і Польща домовляються про розчленування українських земель ()
На третьому етапі В.в. (січень 1667 - вересень 1676) боротьбу за звільнення і об'єднання України продовжує гетьман . На якийсь час йому вдається об'єднати всю Гетьманщину під своєю булавою, але втручання Польщі, Туреччини і Росії в решті решт зводять його зусилля нанівець. На осінь 1676 р. становище Дорошенка стає критичним, і він складає гетьманські повноваження. Лівобережжя остаточно попадає під владу російських царів, а на Правобережжі ліквідуються українські державні інституції. Визвольна війна завершується.
В.в. супроводжувалася численними жертвами і руйнуваннями. Але визвольні змагання мали велике історичне значення: вони привели до витворення національної держави (її частина на Лівобережжі проіснувала в складі Російської імперії до початку 80-х рр. 18 ст.); в ході В.в. формувалася національна державна ідея, що стала для наступних поколінь українців заповітом у боротьбі за незалежність; вони відіграли роль могутнього імпульсу для розвитку національної самосвідомості; сформували нову політичну еліту, що захищала національні інтереси.
Вбивство сербським студентом Г. Прінціпом 28 липня 1914 р. австрійського ерц-герцога Фердинанда стало приводом до вселенської бійки, яку давно готували країни Троїстої угоди (Антанти) і Четверного союзу. Уже через три дні після пострілів у Сараєво Росія оголосила війну Австро-Угорщині, 5 серпня 1914 р. німецька армія окупувала Бельгію, Англія і Франція розпочали бойові дії проти Німеччини.
Перша світова війна почалася 1 серпня 1914 p., коли Німеччина оголосила війну Росії, а 3 серпня — Франції. Європа була розколота на два воюючих угруповання: з одного боку — Німеччина, Австро-Угорщина, Італія, пізніше до них приєдналися Туреччина, Болгарія, з іншого — Англія, Франція, Росія. В Першій світовій війні брали участь 34 країни з населенням 1,5 млрд. осіб, а всього було мобілізовано 65 млн. солдатів і офіцерів, 10 млн. з них загинуло, 20 млн. скалічено. Росія поставила під рушниці 15,5 млн. осіб.
Війна з самого початку із обох боків мала імперіалістичний, грабіжницький характер. Німеччина прагнула до світового панування, а тому хотіла відібрати колонії в Англії та Франції, захопити частину території Росії, встановити свій вплив на Балканах. Німецькі юнкери і буржуазія розглядали Україну як плацдарм для просування на схід і як майбутню колонію. Населення України мало стати рабами німецьких панів.
Австро-Угорщина намагалася зберегти своє панування на західноукраїнських землях (Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття), а також завоювати Волинь і Поділля.
Участь у війні відповідала інтересам панівних класів Росії, їх політичним партіям. Імперіалісти Росії мріяли про Галичину, Буковину, Закарпаття, прагнули підкорити країни Близького Сходу, захопити протоки з Чорного моря в Середземне. Поділена між двома головними противниками, Україна з самого початку війни зазнала великих руйнувань. Майже 4,5 млн. українців воювали у складі російської армії, 250 тисяч — у складі австрійської.
Повторилася трагедія російсько-японської війни 1904— 1905 pp. Росія, хоча й витрачала величезні кошти на армію, була непідготовленою до війни. Про це свідчать такі факти: вже в перший період війни не вистачало гвинтівок, замість необхідних 7 тис. снарядів було тільки 900, тобто у 8 разів менше.
Навпаки, Австро-Угорщина й Німеччина ретельно готувалися до війни. Українці,