прип'ятські ліси, а решта влилася до поліетнічної черняхівської культури. Після розгрому гунами у IV ст. готів в Північному Причорномор'ї слов'яни-анти почали з готами війну. Після відходу готських племен за Дунай анти лишилися повновладними господарями Середнього Подніпров'я. Прокопій Кесарійський (VI ст.), говорячи про «численні племена антів», локалізує їх між Дністром і Дніпром, північніше народів Причорномор'я. Менандр розповів про боротьбу антів у VI ст. з кочівниками-аварами. У цей час проявляються риси слов'янських археологічних культур — спорудження жител з печами, існування своєрідного комплексу керамічного ліпного посуду та безкурганних поховань (з обрядом спалення тіла в горщиках-урнах. З VI ст. слов'яни переходять візантійський кордон і розселяються в Подунав'ї і на Балканах. На основі археологічних культур України VI— VII ст. сформувалися східнослов'янські культури VIII— IX ст., що в свою чергу стали підґрунтям для утворення матеріальної культури Київської Русі.
Кельти — народ, відомий античним авторам, у V— I ст. до н. е. розселявся від Ірландії і Британії до Іспанії, Франції, Словаччини, Карпат і Дунаю. Кельтська мова (яка колись становила одне ціле з давніми італійськими мовами) належала до індоєвропейської мовної сім'ї.
Іраномовні кочівники, населяли Північне Причорномор'я у VIII ст. до н. е. — III ст. н. е.
Іраномовні кочівники, споріднені зі скіфами, спочатку населяли степи від Уралу до Дону. З V ст. до н. е. мешкали у Північному Причорномор'ї. Частина племен роксоланів і асів у IV ст. разом з готами дійшли до Іспанії, решта під тиском гунів відступила в Крим і на Кавказ. Якась їхня частина, що лишилася у Середньому Подніпров'ї, у пізньому Середньовіччі була відома як яси і черкеси.
Античні автори згадують їх у Х— VIII ст. до н. е. Населяли сучасну Болгарію, Румунію, Угорщину; племена даків та агафірсів у V ст. до н. е. мешкали в Прикарпатті та Буковині. Їхній археологічний «еквівалент» — культура фракійського гальштату, поширена від Прикарпаття і Південного Бугу до Тясмина та Ворскли.
У давнину фінно-угри населяли землі між Балтійським морем і Уралом, зокрема українське Лівобережжя.
Східно-германські племена, у ІІ ст. мігрували з берегів Балтики у Північне Причорномор'я, у IV ст. ввійшли до гунського племінного союзу. Пізніше готи відійшли до Західної Європи, частково — в Крим. Не виключено, що деякі з них лишалися у Причорномор'ї і надалі.
Сучасна антропологія при визначенні расових відмінностей використовує обрахування співвідношення поздовжніх і поперечних вимірів черепної коробки. За цим методом представники різних антропологічних (і расових) груп поділяються на короткоголових («брахікранних»), середньоголових («мезокранних») та довгоголових («доліхокранних»).
Латен (або другий залізний вік) — європейська археологічна культура V ст. до н. е. — перших століть н. е., поширена від Закарпаття до Піренеїв та Ірландії. Названа від місця першої знахідки — озера Ла-Тен у Швейцарії. Змінила гальштат — перший залізний вік Західної Європи.
Сформовані народами, яких Геродот (V ст. до н. е.) називав скіфами-орачами. Це скіфоїдні культури, що перебували під впливом матеріальної культури скіфів-кочівників (запозичили у них типи озброєння, кінського спорядження та т. зв. скіфський звіриний стиль, у якому виконувалися художні речі), проте мали не кочівницький, а землеробський характер. Деякі археологи вважають носіями цих культур не протослов'ян, а фракійців.
Датується ІІ ст. до н. е. — І ст. н. е., названа за могильником у с. Зарубинці на Київщині, виявленим 1899 р. В. В. Хвойкою. Деякі дослідники вважають її носіями балтів. Належить до культур, що перебували під впливом європейської латенської культури.
Датована III— V ст., охоплювала степ і лісостеп Правобережної і лісостеп Лівобережної України, Молдову, Південно-Східну Польщу, Трансільванію та Румунію. Назва походить від могильника в с.Черняхів на Київщині, виявленого 1900 р. В.В.Хвойкою. Основним заняттям носіїв культури було землеробство. Вирізняється високим розвитком ремесел (ковальського, ливарного, косторізного, ювелірного і гончарного), сформованих під впливом провінційно-римського ремесла. Носіями черняхівської культури у її різних регіонах були даки, сармати, германці, кельти, пізні скіфи та слов'яни.
Лужицька культурно-історична спільність (культура полів, поховальних урн) у XII— IV ст. до н. е. охоплювала Германію, Польщу, Моравію, Словаччину, захід України та Білорусі. Для поховального обряду характерна кремація померлих з подальшим закопуванням у землю кальцинованих кісток у спеціальних посудинах-урнах. Численні могили, позбавлені курганних насипів, займали великі земельні ділянки — «поля».