німців Макомацький заручився допомогою дружини радянського генерала Сабурова – Ніни. Вони твердять, що під керівництвом їхнього земляка упівці викрали самого генерала і “обміняли” його на дві сотні заарештованих повстанців.
Дисидентський рух важко назвати суто галицьким, а тим паче, бойківським. Правда, стався один випадок, про який два десятиліття говорили пошепки, І тільки вісім рокім тому у пресі з,явилося коротке повідомлення: “ у 1978-му на Чернечій горі в Каневі, за кількадесят метрів від могили Шевченка стався акт самоспалення. Протестуючий залишив записку: “.. З приводу 60-річчя проголошення самостійної України Центральною Радою 22 січня 1918 року 22 січня 1978 р. на знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша. Тільки в такий спосіб можна протестувати в Радянському Союзі”. Відтоді про цю подію писали часто. В одній з публікацій побіжно зазначалося щось на кшталт: “ Олекса Гірник, член ОУН, мав горде бойківське коріння”.
Кожен народ чи плем,я має щось особливе, тому й говорять про німецьку пунктуальність, французьку галантність, гуцульський гедонізм. Бойки не дали Україні і світові великих художників чи акторів. Натомість пора призвичаїтися до вислову “бойківська відвага”. Навіть якщо поза Бойківщиною ця відвага часто трактувалася як фанатизм.
(авторське право: журнал ПіК, Нр 19, 2000р)
Довідка - Бойківщина, бойки
Бойківщина розмістилася в середній частині Українських карпат, між Лемківщиною на Заході й Гуцульщиною на півдні.
За свідченням Костянтина Багрянородного, у Х ст. н.е. земля бойків займала територію сучасних Бойківщини й Лемківщини із суміжними районами з півночі та півдня. Сучасні українські науковці бойківською землею вважають, за теперішнім адміністративним поділом – південно-західну частину Рожнятівського, майже весь Долинський райони Івано-Франківської області, Сколівський, Турківський, південну смугу Стрийського, Дрогобицького, Самбірського і Старосамбірського – Львівщини, північну частину Міжгірського і Великоберезнянського та весь Воловецький райони Закарпатської області.
На території сучасної Польщі бойки займали Ліський повіт і повіт Устрик Долішніх (тепер - Прикарпатське воєводство). Після депортацій 40-50-х західні бойки (яких українська наука радянського періоду послідовно ототожнювала з лемками) розсіяні переважно по західній і південній Україні, а також по всій північній Польщі.
Товариство “Бойківщина” межі Бойківщини окреслює приблизно від Великого Березного на півночі і містечка Балигород на заході – до Виноградова й Надвірної на півдні та Ходорова і Калуша на сході. За даними Товариства вона займає близько 15.000 кв.км., а до другої світової війни в УРСР і Польщі жило майже мільйон бойків.