Повітовими судами для шляхти і простого люду були гродські (замкові) суди, в яких головними суддями виступали намісники, воєводи і старости. Суди поділялись на вищі, до яких входили головні судді і представники місцевих феодалів, і які вирішували конкретні справи і були судом 2-ої інстанції; та нижчі, до яких входили намісник головного судді, шляхтич і писар, їх засідання починались щомісячно першого числа і тривали 2 тижні. Гродські суди розглядали справи щодо найтяжчих злочинів усіх вільних людей в разі затримання злочинця на місці злочину, справи про повернення невільної челяді і залежних селян, а також виконували вироки і рішення інших судів та здійснювали нотаріальні функції, для чого велись спеціальні “гродські книги”.

Спеціальним судово-адміністративним органом у Великому князівстві Литовському, який здійснював по повітах провадження щодо меж земельних володінь феодалів, встановлював межові знаки, був підкоморський суд, до якого входили призначені Великим князем підкоморій, коморник - його заступник, мірники, підкоморний писар і копачі. На Правобережній Україні (у Київському, Волинському і Брацлавському воєводствах) підкоморські суди були запроваджені Литовським статутом 1566 р.

Правосуддя здійснювали також призначені воєводою за поданням земського суду і шляхти возні (дітські). У кожному повіті було кілька возних, головний з яких – генерал. За дорученням земського суду чи за зверненням зацікавлених осіб возний здійснював огляд місця злочину, визначав розміри заподіяної шкоди тощо, викликав сторони у суд, за потреби забезпечував явку відповідача чи обвинуваченого до суду.

На початку 16 ст. з`явився суд асесорів, що розглядав справи, які раніше належали до компетенції суду Великого князя, і діяв за його особливим дорученням. Оформився також маршалківський суд – роз`їзний суд з найважливіших справ під головуванням маршалка і за участю засідателів-шляхтичів.

В українських землях існувало 2 види церковних судів: 1. духовні, які розглядали справи про порушення догматів християнської віри і церковних обрядів, про розлучення, про майнові спори між подружжям, про спадщину тощо; судові функції у них виконували протопопи, єпископи і консисторський суд митрополита; 2. церковний доменіальний суд – суд церкви як феодала над залежними від неї людьми, який розглядав дрібні цивільні і кримінальні справи селян, що проживали на церковних землях, та справи про невиконання феодальних повинностей. Аналогічну юрисдикцію щодо ченців і підлеглого монастирям населення здійснювали монастирські суди. Єпископи і настоятелі монастирів управляли своїми маєтками через намісників і управителів, яким доручали здійснення доменіального суду щодо населення, проживаючого на церковних землях. Аналогічним був феодальний доменіальний суд – одноособовий суд пана-шляхтича над селянами і слугами та іншими залежними людьми. Доменіальні суди були узаконені привілеєм 1457 р., а Судебник 1468 р. врегулював їхню компетенцію; ці суди отримували від князя грамоти на право здійснення судочинства.

Щодо міщан королівських і приватних міст судові функції виконували судді, які призначались власниками цих міст, що, по суті, було різновидом доменіального суду. У самоврядних містах судові функції здійснювали магістрати і ратуші. У магістратських судах цивільні справи розглядала Рада на чолі з бургомістром, а кримінальні – Лава на чолі з війтом; найтяжчі кримінальні справи (убивство, замах на життя шляхтича, згвалтування, розбій, підпал) розглядала магістратська Рада з міським старостою. Староста разом з війтом розглядали справи, у яких стороною виступали міщани і міські жителі. У ратушах судові справи розглядали війт або бургомістр під головуванням міського старости або іншого державця. Міські суди засідали двічі на тиждень; їхнє рішення можна було оскаржити підвоєводі, який виступав судом другої інстанції. Жалувані грамоти містам надавали міщанам право-привілей судитись за магдебурзьким правом. Самоврядними судами були поточний і виложений суди. Поточний суд збирався за потребою, але не пізніше як на третій день після подання позивачем скарги; до нього входили лентвійт (заступник війта), до 4-х бургомістрів, кілька радцв і лавників. Виложений суд діяв під головуванням війта; збирався тричі на рік, і кожна сесія тривала до 2 тижнів; він вирішував майнові спори, розглядав кримінальні і цивільні справи. У містах також діяли цехові суди, де суддею виступав цеховий майстер; вони розглядали дрібні спори між членами цеху у процесі їх трудової дільності – спори про неявку братчиків на раду цеху, про непристойні висловлювання у присутності цехмейстера, про кепкування з праці іншого майстра; тяжчі злочини ремісників розглядали загальні суди міста. Залежно від ступеня провини цеховика цехмейстер карав його грошовим штрафом, короткочасним позбавленням волі, виключенням із цеху. Рішення цехмейстера можна було оскаржити на цехових зборах.

В Україні, головно на королівських землях, тривалий час продовжували існувати общинні (копні) суди, які були судами сільської громади (територіально об`єднували кілька сіл) і виступали носіями віковічних традицій звичаєвого права. Засідання копного суду відбувались на заздалегідь визначеному місці – коповищі, куди збирались представники селянських дворів – сходаі, мужі, судді копні - 10-20 чол.; право належати до копи мали лише глави сімей, які постійно проживали у даному місці, а їхні дружини, брати і діти запрошувались на засідання копного суду лише як свідки. Запрошувались також селяни сусідніх громад – люди сторонні, які не мали права втручатись у справи, а лише спостерігали за перебігом подій. Засідання копного суду відбувались у присутності представника державної адміністрації – возного, який складав протокол і доповідну у гродський суд для запису рішення в актові книги. Копний суд розгляжав земельні спори між селянами,