засновувати укріплені табори з військовими залогами – січі – як оборонні пункти; королівські урядовці, зокрема старости прикордонних земель, використовували їх для захисту кордонів від татар. З середини 16 ст. вони вже утворили певну організацію - кіш (кош) – як об`єднання січей; козаки, що входили до нього, становили гарнізон. У 1553-1554 рр. неспольщений православний князь Дмитро Вишневецький остаточно організував козаків, побудувавши за Дніпровими порогами на острові Мала Хортиця форт Запорізька Січ, яка вже з 70-80-х рр. почала виступати як самостійна держава. А на початку 17 ст. козацтво стало могутньою самостійною політичною і військовою силою, яка очолила створення у середині 17 ст. (в роки національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького) незалежної Української держави.
Кожен християнин чоловічої статі міг вільно увійти-вийти з козацького братства, жінок і дітей у козацтво не приймали. При записі до куреня козаку надавали нове прізвисько. Старшинство поміж козацтвом розподілялось за часом перебування у Запорізькій Січі, і, відповідно, козаки звертались один до одного через “батько-син”. Козацтво поділялось на січових (несімейні) і волосних (сімейні) козаків; окрему категорію становило “лицарство” чи “товариство”, які отримували ці почесні титули-звання за відзнаки у боях чи інші заслуги, за тривалу службу у війську і т.п. Козацтво, яке постійно перебувало у Січі по куренях, - січове (несімейне) - поділялось на “старше” і “молодше” і становило власне козацьке військо. Наприкінці 16 ст. Запорізька Січ нараховувала 5-6 тис. козаків, з яких 1/10, постійно змінюючись, служила січовою залогою, а решта брали участь у походах або займались мирними промислами. Волосне (сімейне) козацтво, на відміну від “лицарства”, теж допускалось у Запорізьку Січ, але не мало права проживати на її території, тому селилось із своїми сім`ями на її околицях – у степах, хуторах, де займалось хліборобством, скотарством, торгівлею, ремеслом і промислами, і проживало у паланках; вони називались підлеглі посполитих січових козаків, “сидні”, “гніздюки”. Поза тим, разом січове і волосне козацтво становили єдине військо Запорізької Січі.
Військово Запорізька Січ поділялась на курені (максимально їх було 38; це слово мало два значення: 1. житло і 2. самостійна частина війська; тут йдеться саме про друге значення), а територіально – на паланки (5-8; це слово теж мало два значення: 1. невелика фортеця і 2. певна частина території Запорізької Січі; тут йдеться про друге значення).
Система органів самоуправління Запорізької Січі:
1. Військова Рада (Віче) – в ній брали участь усі козаки з рівним правом голосу. Вона розв`язувала найважливіші питання, зокрема оголошувала війну і укладала мир, оголошувала військові походи, здійснювала судочинство, проводила щорічний перерозподіл між куренями земель, річок, озер, лісів, рибної ловлі, обирала і зміщувала козацьку старшину тощо. Вона скликалась за потреби, але обов`язково 1 січня і 1 жовтня. Також скликались у разі потреби Ради у куренях (“сходки”) для вирішення дрібних справ і таємних чи термінових питань, та Ради у паланках для вирішення дрібних господарських спорів.
2. Військові начальники (військова старшина) – кошовий отаман, військовий суддя, військовий писар, обозний, курінні отамани, військовий отаман (осавул). Більшість з них обирала Військова Рада 1 січня на 1 рік. У мирний час військова старшина займалась адміністративними і судовими справами, а у час війни очолювала козаків, передаючи свої “мирні” повноваження наказній старшині. Військовій Раді був підзвітним кошовий отаман, що мав найвищу військову, адміністративну, судову і духовну владу. У воєнний час кошовий отаман був лише володарем Запорізької Січі і діяв на підставі козацьких звичаїв і традицій; він затверджував обраних Військовою Радою службових осіб та узаконював розподіл за куренями земель, розподіл військової здобичі і військових доходів, прийняття до Запорізької Січі нових людей і звільнення старих козаків, встановлення дипломатичних відносин із сусідніми державами. Притому, при усій повноті влади він не був абсолютним диктатором – його влада обмежувалась 3 умовами: звіт перед Військовою Радою по завершенні строку повноважень, річний строк перебування на посаді, безпосередньо сама Військова Рада. Військовий суддя заступав кошового отамана як наказний гетьман, а поза тим, здійснював військові функції і був начальником артилерії. Військовий писар завідував канцелярією і вів усі письмові справи війська – надсилав накази по куренях і паланках, здійснював усі розрахунки, приймав укази і послання. Військовий осавул здійснював нагляд за дотриманням козаками порядку і дисципліни, за виконанням судових рішень Військової Ради і кошового отамана у військових таборах на час військових дій, проводив дізнання за вчинені на території Запорізької Січі правопорушення, а також заготовляв продовольство для війська на випадок війни, видавав хлібне і грошове забезпечення козакам, відав охороною кордонів тощо. Курені як адміністративні і військові одиниці очолювали вибрані куренями і підзвітні Військовій Раді курінні отамани, які здійснювали функції інтендантів – забезпечували курінь усім необхідним, зберігали гроші і майно козаків у курінній скарбниці тощо.
3. Військові службовці (військові чиновники) – булавничий, хорунжий, бунчужний, довбиш, пушкар, гармаш, шафар, чауш, кантаржій, тлумач, канцеляристи та ін. Вони надавали допомогу військовій старшині у виконанні її обов`язків. Військовий довбиш відав полковими літаврами, якими скликали козаків на Військову Раду, а також був присутнім при виконанні судових вироків, забезпечував стягнення податків і торгівельного мита. Військовий пушкар завідував всією запорізькою артилерією і військовою в`язницею. Військовий тлумач був перекладачем та іноді здійснював військову розвідку у прикордонній зоні. Військовий кантаржій був охоронцем військових мір і ваг, єдиних для всієї Запорізької Січі. Військові