Реферат

Держава і право Західноукраїнської Народної Республіки (1918-1923рр.)

1.

Розпад Австро-Угорщини і проголошення ЗУНР.

2. Державний устрій ЗУНР.

3. Законодавча діяльність ЗУНР. Злука УНР і ЗУНР.

4. Падіння ЗУНР.

1. Розпад Австро-Угорщини і проголошення ЗУНР

Різке загострення соціально-економічних, політичних і національних суперечностей у першій світовій війні призвело до революційних вибухів у воюючих країнах – спершу у Росії (лютнева революція і жовтневий переверот 1917 р.), а у жовтні-литопаді 1918 р. – в Австро-Угорщині і Німеччині. Австро-угорський імператор Карл І видав 18 жовтня 1918 р. Маніфест про перетворення країни у федеративну державу, і коронні землі отримали право створити свої представницькі органи – Національні ради. Відтак, 18 жовтня у Львові відбулись Збори усіх українських послів Австрійського парламенту, Галицького і Буковинського Сеймів і по 3 представники від усіх політичних партій, духовенства і студенства, на яких було обрано Українську національну раду на чолі з Євгеном Петрушевичем і проголошено, що Галичина, Північна Буковина і Закарпаття утворюють Українську державу, щоправда, ще у складі Австро-Угорської монархії. Рада створила свої виконавчі органи – комісії: загальну – на чолі з Є.Петрушевичем, для Галичини і Закарпаття – на чолі з Костем Левицьким, для Буковини – на чолі з Омеляном Поповичем. Делегація Української національної ради виїхала до Відня для переговорів з австрійською владою. Інші поневолені народи клаптикової монархії Габсбургів діяли рішучіше – у жовтні-листопаді 1918 р. проголосили незалежність Угорщина, Чехословаччина, Польща, Сербо-Хорвато-Словенська держави.

Активно підготовлялись до захоплення влади у Галичині поляки, які вважали цей край своєю історичною територією. У Кракові 28 жовтня була створена Польська ліквідаційна комісія, яка планувала взяти владу в усій Галичині і оформити перехід краю до складу Польщі. Були призначені генеральний комісар Галичини – князь В.Чарторийський і військові коменданти Галичини і Львова – генерали Пухальський і Ламезан. На 1 листопада призначалось офіційне передання влади в усій Галичині полякам, проте у ніч на 1 листопада їх випередив Центральний військовий комітет, створений у вересні з офіцерів-українців австро-угорської арміїі, на чолі із сотником Дмитром Вітовським - близько 2 тис. вояків до ранку зайняли усі найважливіші стратегічні пункти міста – пошту, телеграф, військові казарми, будинок Сейму, банки тощо, над ратушею замайорів синьо-жовтий прапор. У перші дні листопада українці взяли владу в усіх інших містах і місцевостях Галичини, причому без боїв і жертв - австрійські і угорські вояки не чинили жодного опору, прагнучи чимшвидше повернутись на батьківщину, а заскочені зненацька поляки зайняли вичікувальну позицію. Щоправда, вже наприкінці дня 1 листопада польські збройні сили у Львові розпочали військові дії, до них приєдналось польське населення Львова (понад 120 тис. з 240 тис. жителів); боротьба охопила увесь край, неодноразові звернення української влади до польських керівників з пропозиціями мирних переговорів були ігноровані.

1 листопада Українська національна рада видала відозви “До населення міста Львова” і “Український народе” про утворення Української держави з найвищою владою Української національної ради. Усім громадянам Української держави незалежно від національності і віросповідання надавались і гарантувались громадянська, національна і віросповідна рівноправність; усім національним меншинам пропонувалось обрати своїх представників до складу Української національної ради.

На засіданні Української національної ради 9 листопада 1918 р. було визначено назву Української держави – Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), до складу якої увійшли Східна Галичина, Північна Буковина і українські повіти (комітати) Закарпаття; держава охопила територію близько 70 тис. км2 з населенням 6 млн. (71% українців, 14% поляків, 13% євреїв, 2% угорців, румунів тв ін.). Щоправда, невдовзі Північну Буковину захопила Румунія, а Закарпаття спершу відійшло до складу Угорщини, а у січні-квітні 1919 р. до Чехословаччини – зі згоди і санкції Антанти. Тож фактично ЗУНР охоплювала лише територію Східної Галичини з населенням 4 млн.

2. Державний устрій ЗУНР

Українська національна рада 9 листопада 1918 р. сформувала уряд ЗУНР – Державний секретаріат на чолі з Костем Левицьким у складі 14 міністерств-державних секретарств, очолених державними секретарями: внутрішніх справ – Л.Цегельський, зовнішніх справ – В.Панейко, військових справ – Д.Вітовський, фінансів – К.Левицький, юстиції – С.Голубович, торгівлі і промислу – Я.Литвинович, земельних справ – С.Баран, шляхів – І.Мирон, пошти і телеграфу – О.Пісецький, праці і суспільної опіки – А.Чернецький, суспільного здоров`я – І.Куровець, освіти – тимчасово О.Барвінський, віросповідання – О.Барвінський, публічних робіт – І.Макух. 10 листопада глава уряду і міністри присягнули на вірність українському народові і державі. Українська національна рада одним з основних завдань уряду визначила вжити усіх необхідних заходів для об`єднання західноукраїнських земель з УНР.

13 листопада Українська національна рада прийняла “Тимчасовий Основний закон”, що визначив конституційні засади ЗУНР – закріплював верховенство і суверенітет народу, який здійснюватиме конституційні засади через представницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого і таємного голосування за пропорційною виборчою системою; виборчим правом наділялись усі громадяни держави, незалежно від національності, віросповідання, статі. До виборів парламенту – Сейму – уся повнота законодавчої влади належала Українській національній раді. Було прийнято державні символи ЗУНР: герб – золотий лев на синьому полі, а згодом тризуб, і синьо-жовтий прапор; затверджено державну печатку.

За розпорядженням Української національної ради від 11 листопада передбачалось ліквідувати усі старі органи місцевої влади і управління, а натомість шляхом загальних виборів, які вже у листопаді відбулись на всій території ЗУНР, утворити нові: у сільських і містечкових громадах – громадські і