пріоритетним і нагальним було формування власних збройних сил ЗУНР. Вже 1-2 листопада 1917 р. Українська національна рада звернулась до усіх вояків і старшин-українців колишньої австро-угорської армії із закликом стати на захист рідного краю; і зголосилось дуже багато добровольців, а населення постачало війську продовольство, одяг, медикаменти тощо. Головну команду українських військ 5 листопада очолив отаман Г.Коссак, шефом генерального штабу став отаман С.Горук. Проте, була очевидною необхідність створення регулярної армії, тож у середині листопада територію держави було поділено на 3 військові області – Львів, Тернопіль і Станиславів, і 12 військових округів, і оголошено мобілізацію чоловіків-українців 1883-1900 рр. народження, прийнято текст присяги, проведено облік озброєнь і військового спорядження тощо. Військові команди повітів на чолі з призначеними військовими комендантами приступили до формування збройних сил ЗУНР – Української галицької армії (УГА). УГА утворювали такі війська і служби: піхота, кіннота, артилерія, санітарна і ветеринарна служби, військове судівництво, інтедантура, канцелярська служба; а дещо пізніше було утворено летунський відділ, який очолив син І.Франка поручник Українських Січових Стрільців Петро Франко, і саперний кіш, та організовано духівництво українського війська на чолі з Преподобництвом. Була розроблена система звань і відзнак та встановлена згідно з нею державна платня; раз на квартал уряд затверджував і публікував список присвоєння військових звань у війську і жандармерії.
На початку 1919 р. була утворена понад 120-тисячна дисциплінована і патріотична армія, яку очолював Начальний вождь (спершу - запрошений з УНР досвідчений генерал Михайло Омелянович-Павленко, у червні його замінив генерал О.Греков, у липні генерал Мирон Тарнавський, а у листопаді 1919 р. генерал Й.Микитка) з Генеральним штабом, шефом якого став полковник Євген Мишковський. У складі УГА було утворено 3 корпуси, кожен з яких поділявся на 4 піхотні бригади (по 5-6 тис. вояків кожна), які поділялись на 2 полки, а полки – на 3 курені. При кожній бригаді були полк артилерії, кінні сотні, технічна сотня, сотня зв`язку, допоміжні відділи тощо. З добровольців було сформовано єврейський курінь з 1200 стрільців, командиром якого був Соломон Ляйнберг.
Тож, на відміну від УНР, попри військовий стан ЗУНР, спираючись на старі австрійські моделі, у стислі строки ефективно сформувала основні ланки державного механізму – центральні і місцеві органи державної влади і управління, дієві правоохоронні органи і потужну армію.
3. Законодавча діяльність ЗУНР. Злука УНР і ЗУНР
ЗУНР проводила радикальні зміни у соціально-політичній сфері, економіці, освіті, культурі тощо. 15 лютого 1919 р. Українська національна рада прийняла Закон про державну мову – українську; притому, національним меншинам гарантувалось право послуговуватись усно і письмово в офіційних відносинах з державною владою рідною мовою, а державним інституціям надавати відповідь рідною мовою цих громадян. Національним меншинам гарантувалось право вільно розвивати свою мову, культуру, мати свої школи, бібліотеки, видавництва, видавати періодичні видання.
У квітні був виданий Закон про громадянство і правовий статус чужинців, а також розпорядження з переліком спеціальних вимог до службовців державних інституцій – ними могли бути лише громадяни ЗУНР, віком до 40 р., “бездоганної поведінки”, які володіють українською мовою і мовою хоча б однієї з національних меншин. Не могли стати державними службовцями особи, які притягались до кримінальної відповідальності, вчинили проступки проти публічного порядку чи моралі, а також корисливі особи, неоплатні боржники і деморалізуючі громадськість особи. Прийняті на державну службу особи повинні були пройти 1-річне стажування, а опісля скласти усний і письмовий іспити із законодавства, вміння користуватись ним, вміння складати відповідні документи, знання своїх прав і обов`язків.
Влада ЗУНР займалась також соціально-економічними проблемами, передусім земельною, над якою працювали усі політичні партії і спеціальна комісія Української національної ради, яку очолив Лев Бачинський. Врешті, у квітні 1919 р. був ухвалений Закон про земельну реформу, який передбачав конфіскацію земель поміщиків та інших великих землевласників понад встановлений максимум – ці землі переходили у земельний фонд ЗУНР, з якого мали наділятись безземельні і малоземельні селяни. Встановлення земельного “максимуму”, розв`язання питання про розподіл землі між селянами за викуп чи без нього, про конфіскацію земель у власників з компенсацією чи без неї – покладалось на розгляд Сейму. Проводилась діяльність, спрямована на поліпшення охорони праці, санітарних умов, підвищення заробітної плати, поліпшення житлових умов робітників.
Внаслідок повного економічного виснаження краю у війні гостро стояла продовольча проблема – воюючі сторони конфісковували у населення усі харчі, промислові товари, одяг, транспорт; населення, особливо у гірських повітах, голодувало. Було створено харчовий виділ, який очолив Степан Федак, і взято на олік усі запаси харчів і товарів першої необхідності. Для міської бідноти, дітей, людей похилого віку відкривались дешеві або безкоштовні їдальні. Було уведено 2 дієтичні (безм`ясні) дні на тиждень, заборонено питлювати збіжжя, випікати печиво. Було заборонено вивіз продовольства за межі держави. Сільській і міській бідноті було виділено грошову допомогу – 10 млн. гривен. Значну продовольчу (зерно, цукор тощо) і грошову (5 млн. гривен для закупівлі картоплі) допомогу надав уряд УНР. З деякими державами (Чехословаччиною, Австрією) уряд ЗУНР уклав торгівельні угоди, які, однак, не встигли реалізуватись.
Розв`язувалось питання охорони здоров`я – відкривались лікарні, поліклініки, медпункти, аптеки; проводилась рішуча боротьба з епідеміями, основними носіями яких були колишні військовополонені.
Були значні здобутки у галузі освіти – передусім, розпочалась українізація школи: у кожному населеному пункті відкривались українські початкові школи – усього: 30 середніх шкіл (з них 20 гімназій), 3 реальні школи, 7