9 грудня 1939 р. Президія ВР УРСР затвердила склад облвиконкомів усіх західних областей, а ті затвердили склад їх низових органів влади і управління, оскільки представницькі органи влади на цій території ще не були організовані; і аж 15 грудня 1940 р. відбулись вибори місцевих Рад депутатів трудящих західних областей УРСР.

Північна Буковина.

26 червня 1940 р. радянський уряд надіслав румунському уряду ноту, вимагаючи повернути Бессарабію і Північну Буковину, населення якої пов`язане з Україною спільністю історичної долі та мови і національного складу, а 28 червня ультимативно запропонував Руунії звільнити Бессарабію і Північну Буковину. І вже 29 червня уряд Румунії почав виводити свої війська з цих земель, і 28-30 червня Червона армія зайняла усю Бессарабію і Північну Буковину. Владу тимчасово взяли робітничі і селянські комітети, створювані у населених пунктах, бойові дружини, загони і штаби. Були проведені вибори до місцевих органів влади – повітових (Чернівецька і Хотинська), міських, волосних і сільських рад. А у липні 1940 р. до Москви виїхала делегація “від трудящих” Північної Буковини просити воз`єднати їх край з УРСР.

2 серпня 1940 р. ВР СРСР прийняла Закон “Про включення північної частини Буковини і Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії до складу УРСР”, а решта території Бессарабії відійшла до складу ноовутвореної Молдавської РСР. Відтак, 7 серпня були створені Чернівецька і Ізмаїльська області, а замість повітів і волостей – райони; притому, 2 райони (Бричанський і Липканський), населені, головно, молдаванами, відійшли до складу МРСР.

15 серпня Президія ВР СРСР видала укази про націоналізацію землі, а також банків, промислових і торгових підприємств, залізничного і водного транспорту і засобів зв`язку Північної Буковини.

Внаслідок нападу фашистської Німеччини на СРСР у 1941 р. Буковина була окупована румунськими і німецькими військами, і 19 липня 1941 р. Й.Антонеску видав “Маніфест про приєднання Північної Буковини до королівської Румунії” та утворення з неї провініції Буковини, очоленої румунським губернатором з необмеженими повноваженнями. У середині жовтня 1944 р. внаслідок наступу радянських військ у Північній Буковині знову відновилась радянська влада.

2. Напад фашистської Німеччини на СРСР. Розчленування території України і характеристика окупаційного режиму.

22 червня 1941 р. фашистська Німеччина несподівано напала на СРСР; притому, найбільша частина німецьких сил (57 дивізій і 13 корпусів) – група “Південь” під командуванням фельдмаршала Карла фон Рундштедта – мала захопити Україну. Через 4 місяці німці окупували майже всю Україну, а до грудня 1941 р. контролювали вже 42% населення СРСР. Завоювання України продовжувалось до 22 липня 1942 р., коли радянські війська залишили м.Свердловськ Ворошиловградської (тепер Луганської) області.

Гітлер наказав розчленувати Україну на окремі адміністративні одиниці і 20 серпня 1941 р. було створено Рейхскомісаріат “Україна” у складі Волині, Полісся, Правобережжя, частини Полтавщини і Запоріжжя, очолений призначеним Гітлером рейхскомісаром - фанатичним нацистом Еріхом Кохом, який розмістив свою резиденцію у Рівному. Галичину нацисти перетворили на 1 з районів Генерального губернаторства Польщі, а Буковина і частина південно-східної України, у т.ч. Одеса, були передані союзнику Німеччини Румунії (за німецько-румунським договором від 19 серпня 1941 р.) як Трансністрія (а ще 4 липня 1941 р. румуни окупували Північну Буковину і Північну Бессарабію, а наприкінці липня - Південну Бессарабію). А наближені до лінії фронту східні землі в околицях Харкова залишались під юрисдикцією німецької армії. В Україні було створено німецьку цивільну адміністрацію, українці займали лише дрібні адміністративні посади – сільського старости, мера невеликого міста, дрібного поліцая.

З Буковини, Бессарабії і Трансністрії були створені губернаторства на чолі з призначеними кондукаторулом Антонеску губернаторами. Румунські окупанти проводили політику тотальної румунізації – змінювали назви українських місцевостей, українські прізвища, забороняли українську мову у школі, адміністрації, церкві, на Буковині заборонялись усі українські товариства, а також заселяли українські території румунськими колонізаторами, виселяючи українців. На окупованому угорцями Закарпатті було створено окрему адміністративну одиницю – Підкарпатську територію на чолі з регентським комісаром і центром в Ужгороді.

За роки окупації німці закатували в Україні 5 264 000 мирного населення і військовополонених, вивезли на примусові роботи до Німеччини 2,4 млн. українців-остарбайтерів; 85% постачання Німеччини продуктами з окупованих радянських територій вивозилось з України.

Визволення України розпочалось внаслідок контрнаступу Червоної армії під Сталінградом 19 листопада 1942 р. і завершилось 28 жовтня 1944 р. визволенням Закарпатської України. Україна як одна з переможниць у другій світовій війні отримала право бути членом міжнародного співтовариства – Організації Об`єднаних Націй (ООН), до якої вона увійшла однією з перших у 1945 р.

3. Державний устрій УРСР у період німецько-радянської війни

Воєнний стан в СРСР істотно змінив співвідношення функцій держави, зумовив необхідність перебудови форм і методів діяльності; найважливішою стала оборона країни; виникла потреба у надзвичайних загальносоюзних і республіканських органах для виконання спеціальних воєнних завдань. За постановою Президії ВР, РНК і ЦК ВКП (б) СРСР від 30 червня 1941 р. з метою мобілізації усіх сил держави було створено Державний комітет оборони (ДКО), який зосереджував усю владу: воєнну, політичну і господарську. ДКО видавав обов`язкові для організацій і громадян постанови і розпорядження. Для забезпечення виконання особливо важливих або надзвичайних заходів з оборони країни ДКО призначав уповноважених, які також діяли у союзних і автономних республіках, краях і областях, на великих підприємствах і будовах, які мали важливе оборонне значення.

У деяких великих містах при наближенні лінії фронту утворювались міські комітети оборони, до складу яких входили