За указом Президії ВР СРСР “Про воєнний стан” від 22 червня 1941 р. у місцевостях, оголошених на воєнному стані, функції органів державної влади в галузі оборони, забезпечення громадського порядку і державної безпеки передавались військовим радам фронтів, армій, військових округів, а за відсутності військових рад –вищому командуванню військових з`єднань. З доручених їм питань органи військової влади мали право видавати обов`язкові для всього населення постанови, віддавати розпорядження міським органам влади, державним і громадським установам, організаціям, вимагати від них безумовного і негайного виконання розпоряджень.

Для налагодження роботи тилу вимагались надзвичайні заходи, спрямовані на забезпечення промисловості і транспорту робочою силою, для чого 30 червня 1941 р. при РНК СРСР був створений спеціальний Комітет з обліку і розподілу робочої сили, який мав свої органи на місцях, а при РНК УРСР – Бюро обліку і розподілу робочої сили, яке керувало мобілізацією і розподілом робочої сили для потреб оборони. Такі Бюро утворювались і при виконкомах обласних і районних Рад депутатів трудящих, і проводили облік непрацюючого населення у населених пунктах і мобілізацію робочої сили.

Швидкий наступ німецьких військ зумовив необхідність створення у липні 1941 р. при РНК СРСР Ради з евакуації, а в УРСР уведення уповноважених Ради з евакуації та евакуаційних пунктів, які перебували у віданні місцевих Рад депутатів трудящих і створювались переважно поблизу залізничних станцій і приймали евакуйоване населення, забезпечували його продовольством, організовували перевезення.

За указом Президії ВР СРСР від 2 листопада 1942 р. була створена Надзвичайна державна комісія зі встановлення і розслідування злочинів нацистів та їх спільників і шкоди, заподіяної ними громадянам, колгоспам, громадським організаціям, державним підприємствам і установам; а в УРСР створювались республіканська, обласні і міські комісії.

Внаслідок відходу Червоної армії з України центральні органи влади УРСР евакуювали спершу у Саратов, потім до столиці Башкирської автономної республіки РРФСР Уфи на Уралі, а згодом до Москви. У лютому, коли розпочалось звільнення українських земель, уряд УРСР переїхав до Харкова, а потім до Києва.

З початку війни місцеві Ради депутатів трудящих і їх виконкоми проводили певну роботу, спрямовану на будівництво оборонних споруд, створення місцевої протиповітряної оборони, керували перебудовою підприємств оборонної промисловості, налагоджували професійне навчання, забезпечували охорону майна тощо. Захопивши Україну, німці ліквідували Ради.

У час війни відбулись зміни у системі судово-прокурорських органів, а саме в організації і діяльності спеціальних судів і спеціальних прокурорських органів. За “Положенням про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані і в районах воєнних дій” від 22 червня 1941 р. військові трибунали діяли при військових округах, фронтах і флотах; при арміях, корпусах та інших військових з`єднаннях і воєнізованих установах. Існували військові трибунали Червоної армії, військово-морського флоту (ВМФ), народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС), а також у відповідні військові трибунали були реорганізовані лінійні суди залізничного і водного транспорту, та з обласних судів були утворені військові трибунали у прифронтових областях.

Значні зміни відбулись у діяльності територіальних судів і органів прокуратури УРСР. З початком війни у прифронтових областях суди і органи прокуратури переводились на воєнний стан – обласні суди реорганізовувались у військові трибунали, а районні, міські і обласні прокуратури – у районні, міські і обласні військові прокуратури.

4. Входження Закарпаття до складу УРСР:

А) Правове становище Закарпаття у складі Чехословаччини

Після розпаду Австро-Угорської імперії наприкінці жовтня 1918 р. до складу Угорщини було включено Закарпаття, де у грудні 1918 р. було створено Руський край на правах культурної автономії. Та у березні 1919 р. в Угорщині, у т.ч. майже на всій території Закарпаття, була встановлена радянська влада. Закарпаття поділялось на 4 жупи: Березьку з центром у Береговому, Марамороську з центром у Хусті, Угочанську з центром у Севлюші (тепер Виноградів) і Ужанську (частину її разом з Ужгородом ще у січні 1919 р. окупувало чехословацьке військо) з центром у Чопі, та 30 округів. Створювались сільські, імські, окружні, жупні ради і їх виконавчі органи – директоріуми. Закарпаттю, яке й надалі зберігало назву “Руський край”, у складі Угорщини була надана певна господарська і культурна автономія. Однак, через 4,5 місяці в Угорщині встановилась диктатура М.Хорті, а Закарпаття вже через місяць за Сен-Жерменським договором 1919 р., а згодом Тріанонським договором 1920 р. було уведено до складу Чехословаччини.

На відміну від насильницької анексії інших західноукраїнських земель, приєднання Закарпаття до Чехословаччини вважалось добровільним – ще у листопаді 1918 р. внаслідок угоди між чеськими лідерами, підписаної у м.Скрентоні (штат Пенсільванія, США), емігранти із Закарпаття погодились на включення його до складу нової Чеської держави на умовах автономії. До 1928 р. Закарпаття називалось Підкарпатською Руссю. У серпні 1919 р. було створено Цивільне управління Підкарпатської Русі на чолі з адміністратором; йому підлягали жупанські управління, які контролювали діяльність окружних управлінь, а ті – нотарських (сільських) управлінь. Проте за Генеральним статутом про організацію і адміністрацію Підкарпатської Русі, виданим у листопаді 1919 р. внаслідок зросту революційного руху, уся влада передавалась адміністратору, призначеному чехословацьким урядом. Як дорадчий орган створювалась Тимчасова автономна директорія з 5 членів, призначених урядом. У разі конфлікту між нею і адміністратором арбітром виступав Президент Чехословацької республіки або призначена ним особа. Не пізніше як через 90 днів після