Підприємницьку діяльність регулював, зокрема, Закон СРСР від 2 квітня 1991 р. “Про загальні засади підприємництва громадян в СРСР”, який регламентував права і відповідальність субєктів підприємницької діяльності і був спрямований на створення умов для широкого виявлення господарської ініціативи громадян на підставі реалізації принципу рівності усіх форм власності, свободи розпорядження майном і вибору сфер діяльності. На забезпечення ефективного функціонування економіки в умовах ринкових відносин були спрямовані Основи законодавства про інвестиційну діяльність від 10 грудня 1990 р. та Закон СРСР від 11 грудня 1990 р. “Про банки і банківську діяльність”, що передбачив існування поряд з державними й комерційних банків. Закони УРСР від 7 лютого 1991 р. “Про підприємництво” і від 18 вересня 1991 р. “Про інвестиційне діяльність” продублювали союзне законодавство.

Основи законодавства СРСР і союзних республік про землю від 28 лютого 1990 р. регулювали земельні відносини і створювали умови для раціонального використання та охорони земель, відтворення родючості грунтів, збереження і поліпшення природного середовища, розвитку усіх форм господарювання.

Перехід до ринкової моделі розвитку економіки був неможливим без кардинального реформування трудового законодавства. На початку 1988 р. розпрочався перехід практично всіх підприємств на повний госпрозрахунок і самофінансування і, відповідно, було встановлено новий порядок розробки й укладення колективних договорів. З метою забезпечення рівноправності з чоловіками трудове законодавство розширило жінкам пільги і надало їм додаткові гарантії трудових прав, що закріпив Закон СРСР від 22 травня 1990 р. “Про внесення змін і доповнень у деякі законодавчі акти СРСР з питань, що стосуються жінок, сім’ї та дитинства” і Постанова ВР СРСР від 10 квітня 1990 р. “Про деякі заходи щодо поліпшення становища жінок”. Питання трудових відносин регулювали також закони СРСР “Про власність в СРСР” (зазначав, що громадянину належить право розпорядження своїми здібностями до праці), “Про підприємства в СРСР”, Основи законодавства СРСР і союзних республік про оренду.

Тривалість випробування при прийомі на роботу почала визначатись за погодженням сторін трудового договору, було скасовано обмеження роботи за сумісництвом, краще стимулювалось суміщення професій і посад тощо. Союзне законодавство 1990-1991 рр. запровадило контрактну форму прийняття на роботу. Готувався проект закону СРСР про приведення Основ законодавства СРСР і союзних республік про працю у відповідність з новими принципами господарювання. Постанова ВР УРСР “Про економічну самостійність УРСР” передбачала розробку законодавчих актів про працю. Окремі інститути трудового права врегульовували, зокрема, закони УРСР від 1 березня 1991 р. “Про зайнятість населення” і “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Однак, істотними недоліками галузі трудового права були: хибна орієнтація на виробництво, а не на працівника; незахищеність розмірів зарплати; низький рівень умов праці; майже повна відсутність договірних начал між працівником і адміністрацією підприємства, установи, організації; слабкість захисту трудових прав при їх масових порушеннях. Тобто, існувала обмеженість предмета і вузька сфера дії права, яка охоплювала лише робітників і службовців держпідприємств, організацій і установ; слабкість економічних методів регулювання; негнучкість права, внаслідок чого приймались спрощені рішення при регулюванні трудових відносин; надмірна централізація права, яка не залишала місця самостійній правотворчості союзних республік.

Були спроби реформувати законодавство, яке регулювало соціально-культурну сферу. Були прийняті закони СРСР від 11 квітня 1991 р. “Про загальні засади державної молодіжної політики в СРСР”, від 15 травня 1990 р. “Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР”, від 24 квітня 1990 р. “Про мови народів СРСР”, від 1 жовтня 1990 р. “Про свободу совісті і релігійні організації”; та закони УРСР від 28 жовтня 1989 р. “Про мови в УРСР” і від 5 листопада 1991 р. “Про пенсійне забезпечення”.

У 1985-1986 рр. кримінальне законодавство змінювалось внаслідок проведення політики з посилення боротьби з пияцтвом та отримання нетрудових доходів. У 1986 р. в Основах кримінального законодавства СРСР і союзних республік було встановлено, що в разі заміни у порядку помилування смертної кари позбавленням волі, воно могло бути призначене і на строк понад 15 р., але не більше 20 р. У 1987 р. у загальносоюзне законодавство були внесені зміни і доповнення у зв’язку з приєднанням СРСР до міжнародних конвенцій щодо наркотиків, СНІДу, заручників тощо. Загострення соціально-політичної ситуації в країні, активізація громадсько-політичних рухів, боротьба за владу різних угрупувань, партій і рухів зумовили зміну і доповнення Закону СРСР “Про кримінальну відповідальність за державні злочини” та прийняття законів СРСР від 2 квітня 1990 р. “Про захист честі і гідності Президента СРСР”, від 23 жовтня 1990 р. “Про кримінальну відповідальність за блокування транспортних комунікацій та інші незаконні дії, що посягають на нормальну і безпечну роботу транспорту”; 2 липня 1991 р. ВР СРСР прийняла Основи кримінального законодавства СРСР і союзних республік. На зміну процесуального законодавства 30 червня 1987 р. ВР СРСР прийняла Закон “Про порядок оскарження в суд неправомірних дій службових осіб, які ущемляють права громадян”.

Отож, у законодавстві періоду перебудови виявився новий для радянської правової системи принцип центрального становища інституту прав і свобод особи; воно за своїм змістом ставало більш демократичне і