К.і.н. Дем’янюк О.Й.
Луцький інститут розвитку людини Університету “Україна”
Повстання отамана В. Оскілка у квітні 1919 р.
Військово-політична ситуація за Директорії УНР навесні 1919 р. через відсутність чіткої програми державницького будівництва та несприятливі зовнішньополітичні фактори ускладнилася. Вихід зі складу Директорії В. Винниченка і поступове посилення позицій С. Петлюри були неоднозначно сприйняті політичними силами Української держави. Призначення Б. Мартоса головою уряду, якому більшість сучасників приписували соціалістичну орієнтацію, привело до формування опозиційного “правого” блоку.
Військова інтервенція змусила Директорію УНР залишити Київ та мігрувати містами Центральної і Західної України. При цьому члени Директорії перебували в різних населених пунктах, що ускладнювало колегіальне прийняття рішень. За таких обставин Дієва армія УНР, яка складалася з кількох десятків тисяч погано озброєних вояків, намагалася захистити залишки української державності.
У цей період характерною ознакою військового життя стала отаманія. Десятки ватажків різних ґатунків, утворивши озброєні загони, боролися за чи проти української державності, а часто лише задля свого власного інтересу. Дослідження виступу отамана В. Оскілка є актуальним ще й тому, що його наслідки були невтішними для Української держави.
11 квітня 1919 р. у Здолбунові на державній нараді обговорювалося становище на фронтах. Дилема миру з