Невирішеність питання війни і миру ще більше погіршила стосунки між урядом Б. Мартоса та командування Північної групи В. Оскілка. Став політичним опонентом отамана та начальника штабу Північної групи й С. Петлюра. Зважаючи на те, що 12 квітня він звернувся з Декларацією до українського народу, в якій закликав до всенародного повстання проти більшовиків і публічно відмовився від співпраці з Антантою [1, 177], що у налаштувало проти Головного отамана частину українського генералітету, виступ отамана В. Оскілка ставав неминучим.

Сам отаман, будучи поручником російської армії у відставці [2, 82] та вчителем за фахом з початком національної революції вступив до українського війська, організувавши військовий загін. Згодом С. Петлюра призначив його командувачем Північної групи Північно-Західного антибільшовицького фронту, направивши начальником штабу колишнього генерала Генштабу В. Агапієва. У квітні 1919 р. бойові частини, підпорядковані отаману були одними з небагатьох боєздатних у Дієвій армії УНР. На думку більшості міністрів член Української партії соціалістів-самостійників В. Оскілко міг здійснити спробу державного перевороту.

Небезпідставність цих побоювань підтверджував начальник контррозвідки штабу Дієвої армії УНР поручник М. Чоботарьов [3, 275]. Щоб запобігти заколоту, Головний отаман 27 квітня наказав В. Оскілку терміново відбути у розташування 1-го корпусу Північної групи військ Директорії для нібито безпосереднього командування.

28 квітня 1919 р. С. Петлюра, після відмови отамана Оскілка виконати наказ, відсторонив його та начальника штабу генерала В. Агапієва від командування Північною групою та призначив її командувачем отамана Л. Желіховського [4, 13]. Такий розвиток подій спонукав В. Оскілка розпочати виступ негайно, не очікуючи прибуття Запорізького корпусу та інших частин.

29 квітня отаман здійснив спробу державного перевороту, арештувавши в Рівному голову уряду, частину міністрів, представників лівих партій. Проголосивши себе Головнокомандувачем всіма збройними силами України, Оскілко пояснив причини поразок на фронтах зрадою лівих соціалістів, які продали Україну більшовикам. Разом з тим ним були розповсюджені чутки, що уряд Директорії у змові з місцевими більшовиками арештували у Здолбунові С. Петлюру.

Прибічниками перевороту було вирішено, що Директорію буде розпущено, Президентом об’єднаної УНР і ЗУНР стане Є. Петрушевич, а отаман очолить збройні сили для боротьби із зовнішніми ворогами. Для арешту С. Петлюри до Здолбунова було відправлено кавалерійську сотню, яка повернулася з нічим, запевняючи, що Головний отаман залишив станцію на штабному поїзді. Згодом туди було відправлено бронепотяг під командою отамана Гризло. Козакам було сказано, що це робиться для того, “щоб визволити Петлюру від більшовиків, що начебто оточили Здолбунів” [4, 15].

С. Петлюра, який із загоном Січових стрільців забарикадувався у приміщенні вокзалу станції, направив довірених осіб у військові частини Рівного та околиць із поясненням ситуації та підготував листівку, у якій зазначав, що отаман Оскілко збунтувався, бо запродався більшовикам. 29 квітня листівку було розкидано з літака над повсталими частинами. Це частково пояснює лояльність військових підрозділів, розташованих у Рівному та околицях, які не підтримали виступ отамана В. Оскілка.

Перехопивши ініціативу, Січові Стрільці швидко ліквідували заколот. Його керівники В. Оскілко та В. Агапієв втекли у Польщу, прихопивши з собою значну частину скарбниці Директорії. 30 квітня 1919 р. Головний отаман С. Петлюра на мітингу в Рівному виступив із промовою про придушення бунту та продовження боротьби за українську державність.

Виступ отамана В. Оскілка мав негативні наслідки для української революції. Стягнувши значні сили до Рівного, отаман відкрив фронт більшовицьким військам, які вже 5 травня захопили місто. Посилилася дезорганізація української армії, що дозволило активізуватися польським військам і вже 16 травня захопити м. Луцьк.

Список літератури:

1. Савченко В.А. Двенадцать войн за Украину. – Х.: Фолио, 2005. – 415с.

2. Верига В. Визвольна боротьба в Україні 1914-1923 рр. У двох томах. – Т. 2. – Рівне: Видавництво ВАТ “Рівненська друкарня”, 2005. – 496с.

3. Савченко В.А. Симон Петлюра. – Х.: Фолио, 2004. – 415с.

4. Мартос Б. Оскілко й Болбочан. Спогади. – Мюнхен, 1958. – 62с.