Реферат

Держава і право Західноукраїнських земель

у складі Австро-угорської імперії (1772-1918 рр.)

1. Загарбання західноукраїнських земель Австрійською монархією і Угорським королівством і австро-угорська колоніальна політика.

2. Суспільний лад західноукраїнських земель у складі Австро-Угорської монархії.

3. Державний устрій західноукраїнських земель у складі Австро-Угорської монархії.

4. Характеристика права.

1. Загарбання західноукраїнських земель Австрійською монархією і Угорським королівством і австро-угорська колоніальна політика

За першим поділом Речі Посполитої 1772 р. Австрійська монархія приєднала до свого складу Галичину, а за Кючук-Кайнарджійським мирним договором Росії з Туреччиною 1774 р. захопила Буковину (крім Кремінецького повіту, який за другим поділом Польщі 1793 р. увійшов до складу Росії), а ще у 1526 р. поширила свою владу на Угорське королівство, у складі якого перебувало Закарпаття; тож у другій половині 18 ст. усі західноукраїнські землі опинились під владою Австрійської монархії. У 1809-1815 рр. Тернопільський округ входив до складу Російської імперії, але за рішенням Віденського конгресу (1814-1815 рр.) був повернений Австрії. За Бухарестським мирним договором 1812 р. Хотинський повіт Тернопільщини увійшов до складу Росії. Та за договором Росії, Прусії і Австрії 1815 р. територія Східної Галичини була остаточно закріплена за Австрією.

Економічна політика Австрії на західноукраїнських землях зводилась до експлуатації їх природних багатств і була спрямована на утримання їх на становищі аграрного придатку (передусім, постачальника хліба) до промислових районів Австрії, а згодом Австро-Угорщини, чим австрійська влада затримувала розвиток промисловості, зокрема машинобудівної (у промисловості було зайнято лише 2% населення). Фабрично-заводська промисловість у західноукраїнських землях у другій половині 19 ст. розвивалась дуже повільно, притому дрібні підприємства становили понад 95%. У Галичині найрозвинутішою галуззю промисловості було гуральництво (напередодні першої світової війни понад 58% усіх гуралень Австро-Угорщини знаходились у Галичині), оскільки галицькі поміщики ще з польсько-шляхетських часів користувались правом пропінації, тобто винятковим правом виробництва і збуту горілки і пива, повністю звільнялись від сплати податків і акцизних зборів з виробництва алкоголю; формально пропінаційне право великих землевласників було скасоване у Галичині у 1889 р.

Колоніальна політика Австро-Угорської монархії щодо Галичини особливо проявилась в її основній галузі – нафтодобувній промисловості: нафту добували і вивозили з Галичини як сировинний продукт, а її переробка зосереджувалась здебільшого у центральних районах Австро-Угорщини, внаслідок чого Галичина не мала своєї нафтопереробної промисловості. Інші галузі обробної промисловості – гірничої, лісової, цукрової, текстильної, шкіряної, паперової тощо також, не витримуючи конкуренції дешевших товарів підприємств розвинутих західних провінцій Австро-Угорщини, занепадали. У промисловості Західної України у другій половині 19 ст. переважали іноземні капіталовкладення - австрійські, німецькі, англійські, американські, французькі, бельгійські. Створивши монополістичні об`єднання, іноземні капіталісти заволоділи основними галузями промисловості західноукраїнських земель, передусім нафтовою і озокеритною.

2. Суспільний лад західноукраїнських земель у складі Австро-Угорської монархії

Селянство. Наприкінці третьої чверті 18 ст. зникли правові відмінності між окремими категоріями селян Галичини, притому кріпаки становили близько 70% усього селянства. У 70-80-х рр. 18 ст. імператор Йосиф ІІ здійснив низку реформ для законодавчого врегулювання взаємовідносин селян і поміщиків. На підставі патенту (наказу) про складання інвентаря 1772 р. патент 1775 р. увів рустикальний податок на землю. Патенти 1781 і 1782 рр. заборонили шляхті вимагати від селян понад 3 дні панщини на тиждень або 156 днів на рік і обмежили додаткові повинності на користь землевласника. Патентами було встановлено права селян на вільне одруження, перехід на інші наділи, вихід від пана, звернення із скаргами на пана до суду. Земельний наділ селянина міг передаватись у спадщину. Наприкінці свого правління Йосиф ІІ підписав патент про заміну панщини грошовою платнею, але він не був реалізований. У 1789 р. було уведено нове оподаткування – 70% врожаю залишалось селянам, 12% віддавалось державі, а 18% забирав поміщик. Податки на користь держави стягував війт і передавав їх державним урядовцям.

На початку 19 ст. посилився процес обезземелення селян. На підставі нового інвентаря 1819 р. у 1821 р. було уведено новий земельний податок, притому при визначенні приналежності лісів і пасовищ більшість з них були закріплені за поміщиками, що призвело до затяжних судових процесів між селянськими громадами і поміщиками. У 1845 р. панщина становила близько 83% усіх феодальних повинностей, натуральна данина – близько 11%, а чинш - 6%; повинності поглинали майже 85% чистого прибутку селянських господарств, що викликало масові селянські заворушення у Галичині у 1846 р., внаслідок чого австрійський уряд був змушений скоротити панщину на 27%, ліквідувати літні допоміжні дні, скасувати возову повинність, розширити права селян на їх земельні наділи.

Для врегулювання повинностей селян, певного обмеження сваволі місцевих феодалів і регламентування відносин між поміщиками і селянами на території Закарпаття імператриця Марія-Терезія (1764-1772) здійснила урбаріальну реформу – було взято на облік усі селянські землі, встановлено розміри земельних наділів, які за якістю поділялись на 5 розрядів. Розмір селянського наділу (телек) становив 8-30 зольдів ріллі і 6-12 зольдів сінокосів чи пасовищ; фактично більшість селян мали 1/2 чи 1/4 телеку. Володільці повних наділів зобов`язувались відпрацювати 52 дні на рік зі своїм тяглом або 104 дні “пішої” панщини; відповідно пропорційно встановлювалась панщина для користувачів частини наділу. Желяри, які мали своє господарство, відпрацьовували 18, а безхатні – 12 днів панщини на рік. Селяни віддавали поміщику 1/9 частину врожаю і несли інші натуральні і грошові повинності. Поза тим, селяни сплачували державні податки і виконували повинності на користь