Після 1772 р. австрійський уряд обмежив права багатьох міст Західної України, а більшість невеликих міст перевів у ранг сіл, а їх мешканців перетворив на кріпаків. У 1786 р. було ліквідоване магдебурзьке право у Львові. На території багатьох західноукраїнських міст створювались юридики – дільниці, виключені з підпорядкування міській владі і міському судочинству, а підпорядковані окремим відомствам.

Внаслідок військових і політичних подій австрійський уряд встановлював в окремих районах західноукраїнських земель тимчасове правління з надзвичайними повноваженнями. Так, територія Північної Буковини у 1774-1785 рр. управлялась військовою владою. Військовий стан уводився на окремих територіях і у першій третині 19 ст.

Основними адміністративно-територіальними одиницями Закарпаття були жупа і комітат (а територіально-економічними – домінії, які об`єднували землі міст і сіл, належачих феодалу, церкві чи державі, і до складу яких входила система “клічів”, що складались з кількох фільварків). Існувало 4 жупи: Бережанська, Мармарошська, Ужгородська і Ужанська, які очолювали жупани, призначені угорським королем з вищої аристократії. У 40-х рр. 19 ст. канцелярії, які здійснювали політичне управління, очолювали наджупани, а виконавчі функції перейшли до піджупанів, які підлягали наджупану і Міністерству внутрішніх справ. Жупи поділялись на комітати; до складу комітатського управління входило 30-40 чол. – окружні начальники, секретарі, касири, землеміри, збирачі податків та ін., і очолював його жупан комітату – журат. Найнижчою посадовою особою був староста села, який призначався феодалом, а після урбаріальної реформи 1764-1772 рр. обирався на 1 р. Місцевими органами самоврядування з дуже обмеженими повноваженнями були представництва, які наприкінці 18 ст. практично припинили існування, а натомість були створені комітатські збори як дорадчий орган при жупані, до якого входили переважно заможні верстви населення.

Органи поліції мали завданням охорону безпеки існуючого ладу і встановлених порядків. У 1785 р. у Львові і адміністративних центрах усіх інших коронних країв було створено дирекції поліції, а у циркулах організовано комісаріати поліції. У 1793 р. у Відні було засноване Міністерство поліції, якому підпорядковувались дирекції поліції і органи цензури. З 1852 р. більшість справ про проступки було передано на розгляд органів поліції. Поліцією стало відати Міністерство внутрішніх справ. Діяли поліція безпеки, шляхова, пожежна, санітарна, торгівельна тощо; тобто вона контролювала усі сфери життя країни.

Спершу у Галицькому краї продовжували діяти колишні польські суди, які були ліквідовані у 1783 р. і з 1784 р. почав діяти шляхетський суд у Львові, а з 1787 р. – у Станиславові і Тарнуві (тепер – територія Польщі). Станові шляхетські суди були судами першої інстанції, спершу вони розглядали цивільні і кримінальні справи шляхти, та у 1787 р. після утворення окремих кримінальних судів для всіх станів (спершу в усіх 19 циркулах, а пізніше – у Віснічі, Жешуві, Львові, Самборі, Станиславові і Чернівцях) компетенцію шляхетських судів було обмежено розглядом лише цивільних справ шляхти, і вони проіснували у Галичині і Буковині до 1855 р. Другою інстанцією для шляхетських і кримінальних судів у Галицькому краї був Апеляційний суд у Львові. Вищою третьою інстанцією для судів усієї Австрії була Верховна палата юстиції у Відні, у складі якої діяли німецький, чеський і деякий час галицький, а з 1814 р. об`єднаний чесько-галицький сенати-департаменти. У містах правосуддя здійснювали магістрати, рішення і вироки яких можна було оскаржити до Львівського апеляційного суду; а також у містах діяли окремі спеціалізовані суди: єврейські (до 1785 р.), вірменські (до 1790 р.), гірничі, фінансові (при губернаторі), вексельні, військові. Селяни судились домініальними судами (а фактично мандаторами), яким патент 1772 р. заборонив виконувати винесені ними смертні вироки без згоди імператора; їх рішення у Закарпатті могли бути оскаржені у комітатському суді. Йосиф ІІ встановив вимогу щодо поміщика скласти спеціальні іспити на право здійснення судочинства, а в разі їх нескладення мав на власні гроші утримувати суддю – юстиціарія чи мандатора.

У 1781 р. в західноукраїнських землях було утворено інститут адвокатури, для управління якою у Львові, Станіславові і Чернівцях були створені палати (колегії) адвокатів. Наприкінці 18 ст. сільські громади отримали право обирати своїх захисників на суді – пленопотентів.

Внаслідок австрійської революції у березні 1848 р. австрійський уряд 25 квітня видав першу Австрійську конституцію (Піллерсдорфа) 1848 р., яка проголосила Австрію конституційною монархією і закріпила деякі демократичні права і свободи громадян; однак вже 16 травня вона припинила свою дію. Користуючись конституційними свободами, представники галицької інтелігенції і духовенства заснували 2 травня 1848 р. у Львові Головну руську раду на чолі з єпископом Г.Яхимовичем; її обмежену програму підтримали представники Закарпаття, які прагнули вийти зі складу Угорщини і об`єднатись з Галичиною у складі Австрійської монархії. Натомість, представники Буковини вимагали відокремити Буковину від Галичини і виділити її в окремий коронний край з власним сеймом – ця вимога була задоволена у 1849 р., що посилило роздроблення західноукраїнських земель.

Австрійський монарх Франц-Йосиф І дарував імперії 4 березня 1849 р. нову одкройовану (накинуту зверху – главою держави, а не представницьким органом), антидемократичну Конституцію, яка створювала централізовану владу, в якій уся влада зосереджувалась в імператора і його міністрів та урізувала права громадян і повноваження парламенту на користь уряду. За Березневою конституцією 1849 р. передбачалось отримання усіма 14 коронними