тобто перебувають у постійному зв`язку з нею: 1. приріст речі, поки він не відокремлений від неї - трава, дерева, плоди і усі придатні до використання речі, вирощені на поверхні землі, залишаються нерухомим майном, поки не відокремлені від землі; риба у ставку і дич у лісі лише тоді стають рухомими речима, коли риба зловлена, а дич спіймана чи вбита; 2. придаткові речі, без яких головна річ не може використовуватись чи які закон або власник призначив для постійного використання при головній речі – зерновий хліб, дрова, корм для худоби та інші вже зібрані речі, а також уся худоба і усі приналежні до нерухомого маєтку знаряддя й інструменти, оскільки вони необхідні для подальшого ведення господарства; а також те, що збудовано на землі назавжди – будинки та інші будівлі з повітряним простором над ними по відвісній лінії, усе, що прикріплено до землі, стіни чи прибито цвяхами (пивоварні і горілчані котли, вироблені у стіні шафи), та речі, призначені для постійного використання чогось цілого (канати, ланцюги, пожежні інструменти і т.п.). Права вважаються рухомими речима, якщо вони не пов`язані з володінням нерухомою річчю чи не оголошені за законом нерухомістю; причому боргові зобов`язання не перетворюються у нерухоме майно внаслідок забезпечення їх нерухомістю.
Споживні речі – які без їх зруйнування чи знищення не приносять необхідної користі; неспоживні речі – які внаслідок їх зруйнування чи знищення втарають свою користь. Оцінювані речі – вартість яких може бути визначена шляхом порівняння з іншими, перебуваючими в обігу речима; до них належать також особисті послуги, фізична і розумова праця. Неоцінювані речі – вартість яких не може бути визначена шляхом порівняння з іншими, перебуваючими в обігу речима.
Речові права – права, які належать особі на якусь річ незалежно від інших осіб. До речових прав належать: право володіння, власності, застави, сервітута, спадкування.
Право володіння. Утримувач (держатель) – особа, що має річ під своєю владою чи під своєю охороною; володілець – держатель, який спрямовує свою волю на утримання речі за собою, як своєї. Усі тілесні і безтілесні речі, які є предметом правового обігу, можуть бути предметом оволодіння. Добросовісний володілець – який на вірогідних підставах вважає річ, перебуваючу у його володінні, своєю; недобросовісний володілець – який знає чи за наявними обставинами повинен припускати, що перебуваюча у його володінні річ належить іншій особі.
Право власності. Власність особи – усе, що їй належить, усі її тілесні і безтілесні речі. Право власності – це влада розпоряджати природою і вигодами якоїсь речі на власний розсуд і усувати від цього будь-кого іншого. Предмет права власності становлять усі речі. Власність може бути набута на правовій підставі і законним способом. Способом набуття власності є привласнення безгосподарних речей, шляхом якого особа оволодіває безгосподарною річчю з наміром чинити з нею як зі своєю власною, притому правовою підставою такого привласнення є свобода оволодівати безгосподарними речима. Особа, яка врятувала чужу рухому річ від неминучої втрати чи загублення, вправі вимагати від власника, вимагаючого повернення речі, відшкодування понесених витрат і відповідної винагороди не більше 10%. Способом набуття власності є також приріст – тобто, усе, що походить від речі чи знову до неї приєднується, якщо воно не передане власнику іншою особою; приріст здійснюється природно, штучно чи спільно природою і штучно. Також власність набувається шляхом передачі речі законним способом одним власником іншому. Також власність набувалась шляхом набувної давності.
Позовна і набувна давність
Позовна давність – це втрата певного права, яке упродовж передбаченого законом строку не було здійснене. Набуте за давністю право – те, яке, будучи погашене давністю, водночас на підставі законного володіння переходить до іншої особи; спосіб набуття такого права – це набувна давність.
Позовна і набувна давність стосуються всіх приватних осіб, які здатні самостійно здійснювати свої права; щодо осіб, перебуваючих під опікою чи піклуванням, щодо церков, общин та інших юридичних осіб, щодо управителів громадським майном та безвісти відсутніх давність застосовується з певними обмеженнями. Речі, які можуть набуватися будь-яким способом, можуть набуватись і внаслідок набувної давності; це не стосується речей, якими неможливо володіти за їх властивостями чи в силу закону, а також речей, які не відчужуються. Відповідно, права, що належать лише главі держави (право встановлювати мита, чеканити монету, накладати податки тощо), не можуть набуватися і погашатися давністю; інші права, що належать не виключно лише главі держави (право на ліси, полювання, рибальство тощо), можуть набуватися й іншими громадянами за давністю. Взаємні права подружжя, батьків і дітей не є предметом набувної давності. Право людини на власні дії і на свою власність (право купівлі товару в одному й тому ж місці, користування своїми луками і водами тощо) не підлягає давності, крім випадків, коли за законом нездійснення цих прав упродовж певного часу призводить до їх втрати; якщо ж особа забороняла чи перешкоджала іншій у користуванні цими правами, то вона отримує право на таку заборону чи обмеження з часу, коли інша особа підкорилась їй, і за наявності законних підстав особа отримує позовну і набувну давність на ці права.
Набувна давність передбачає дієздатність особи чи предмета, а також реальне, законне, добросовісне, правильне (тобто не внаслідок примусового, оманливого чи таємного заволодіння) і тривале володіння річчю чи правом, яке набувається за давністю. Набувною давністю вважається володіння на підставі права