Пропаганда за незалежність ширилась у багатьох містах Галичини і Волині. Багато хто з пропагандистів були заарештовані.

І українське населення, яке врешті решт спочатку доброзичливо ставилося до німців поступово змінило своє ставлення. Політична воля почала поступово набирати силу на всіх землях України.

Проте німці сподівалися, що двадцять років російсько-радянського панування, наслідки русифікації, "інтернаціоналного" виховання, репресій призвели нарешті до зменшення, а може й до зникнення національної свідомості.

Багато німців, які здійснювали поїздки в Райхскомісарат Україна і в Галичину, добре запримітили різницю в національних почуттях серед українців з обох боків радянсько-польського коридору. Тому вони висловлювали задоволення тим, що Радянська частина України відділена від Галичини.

Німці справді боялися поширення національного руху у райхскомісаріаті. Інші німецькі спостерігачі розуміли прагнення українців до незалежності, правда навіть якщо і не підтимували їх.

У своєму донесенні гауптман Блюнк зазначав, що українська інтелігенція. Яка спочатку вітали "визволення" України з-під радянської Росії, тепер вважає, що німцям час забиратися з цієї країни. І так довго, як цьго не буде німців, так само як і поляків, росіян, будуть вважати ворогами, з якими треба боротися усіма доступними способами.

Німці дедалі більше заплутувалися у власних протиріччях. А численні донесення повідомляли, що населення України з радістю приймає молодих націоналістів з Галичини.

Література:

1. Косик В. "Україна і Німеччина у другій світовій війні."

2. Книш З. "Становлення ОУН."

3. Шаповал "Україна 20-50-х років: сторінки неписаної історії."