Не знайшли підтвердження також і спроби пояснити винекнення Давньоруської держави з позиції теорії пантюркізму. Прихильниками цієї теорії вваждають, що Давньоруська держава була утворена Хозарським каганатом, а київські князі були, відповідно тюрського походження. Активно відстоює хозарську гіпотезу професор гарвардського університету (США) О. Пріцак у своїй праці «Походження Русі »(1992р.)[1. 39-40]

Центром зародження східнослов'янської державності було Середнє Подніпров'я, де сформувалося Полянське князівство з центром у Києві, виникнення якого відноситься до кінця V ст. Першим полянським князем літопис називає Кия, який з братами Щеком і Хоривом та сестрою Либіддю заснував Київ. Щодо особи Кия, одні літописці вважають, що він був перевізником через Дніпро, інші, не погоджуючись з прихильниками думки про просте походження Кия, відзначають, що Кий ходив до Царгорода, його з почестями приймав візантійський імператор. Повертаючись із Візантії, Кий мав намір осісти на Дунаї, де збудував містечко, але під тиском місцевих племен змушений був повернутися до Києва. Після смерті Кия Полянське князівство перейшло до його нащадків.

У подальшій історії Київської Русі можна виділити три основних періода:

1. Період консолідації державності (кінець ІХ-Х ст.)повязується з княгинею Ольгою, Ігоря, Олега, Святослава.

2. Перыод розвитку держави (Х перша тритина ХІІ ст.)припадає на час правління Володимера Великого та Ярослава Мудрого а також Володимира ІІ Мономаха. Мстислава Великого.

3.Період розпаду та занепаду державності (друга тритина ХІІ ст. перша прловина ХІІІ ст.) характеризується загостреням міжусобної боротьби. Посилення нападів кочовиуів, економічним застоєм.

Розвиток виробництва у східних слов'ян зумовив зростання продуктивності праці, вдосконалення землеробських знарядь. Відпала потреба в спільному обробітку землі. Земля і все вирощене на ній переходило у власність окремих родин. Сім'ї, що жили на одній території, об'єднувалися в сусідську територіальну громаду. Поміж членів громади посилювалось майнове розшарування. Родоплемінна знать, старійшини, воєначальники зосереджували в своїх руках багатства. Перш за все--ділянки орної землі, на яких застосовувалася праця рабів або збіднілих членів громади. Поступово племінна верхівка перетворювалася на землевласників, а вільні общинники поповнювали категорії залежного населення.

З розкладом родоплемінного ладу замість племінних союзів поступово утворювалися нові територіальні об'єднання--князівства, на чолі яких стояли князі. Центрами їх стали "городи": у полян--Київ, у ільменських словенів--Новгород, у сіверян--Чернігів тощо. Для утримання влади, захисту своїх земель та завоювання нових територій князі формували військові загони--дружини.

Процес об'єднання слов'янських князівств в єдину державу прискорювало ускладнення зовнішньополітичної ситуації, зумовлене "великим переселенням народів". Через південні східнослов'янські землі йшли на Дунай болгари та угри, хвилями накочувалися кочовики, великого лиха завдали авари, хозари, з півночі слов'янам загрожували нормани.

Для боротьби із навалою зовнішніх ворогів окремі князівства об'єднувалися. Вже в VII--IX ст. існували три великі східнослов'янські державні утворення, які арабські автори називали так: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля), Артанія (Причорноморська Русь).

Найбільшим було державне об'єднання, до якого входили поляни, деревляни й сіверяни. Літописець називає його Руською землею. Історичним її ядром стало Середнє Подніпров'я. Сучасники--арабські й візантійські автори--називали перше державне об'єднання східних слов'ян Руссю, а народ, що населяв його,--русами. Оскільки центром цієї держави був Київ, у історичній літературі воно дістало назву Київська Русь.

2. Суспільний устрій К.Р.

За соціальною структурою і правовим статусом населення К.Р. поділялося на числені строкаті групи, які ще не мали того майже замкнутого характеру, що його пізніше набудуть суспільні стани.[1. 42]

Феодали. Виникнення і розвиток феодалізму виявляються насамперед у формуванні та зростанні феодального зем-леволодіння. Феодальна земельна власність є економіч-ною основою панування класу феодалів, про що свідчать писемні джерела початку ЇХ ст. та археологічні пам'ятки. Феодальні відносини розвивалися у Київській Русі нерів-номірно. Були центри, де цей процес відбувався швидше (наприк-лад, Київська, Галицька, Чернігівська землі), але були й такі, де він тільки розпочинався (землі в'ятичів, дреговичів). Первісною фор-мою реалізації феодальної земельної власності було полюддя, в якому у відкритій формі виступають відносини панування та пере-хід землі у феодальну власність. Полюддя — процедура об'їзду князями підвладних земель з метою збирання данини; пізніше — подать, яку їм сплачували.

У IX ст. формується панівний клас феодалів, у який входили київські князі, місцеві князі, бояри. Формування великокнязівсько-го домену і доменів окремих князів посилилося у X ст. Князівський домен являв собою маєток, що належав не державі, а самому князю як феодалу. Класичним прикладом князівського землеволодіння були села Ольжичі й Будутіно, що належали княгині Ользі. Про значні розміри домену Володимира Святославича свідчить літопис, в якому йдеться про пожертвування князя Десятинній церкві. Князівське землеволодіння, як і всілякі служителі у цих володін-нях — огнищани, старости та ін., охоронялися правом Київської Русі в особливому порядку. Про це говориться, зокрема, у статтях 19—28, 32—33 Короткої редакції Руської Правди (далі — К. П.).  Все населення Київської Русі поділялося на три категорії: вільні, невільні та напіввільні люди. Серед вільного населення існувала також своя ієрархія: князі, дружинники, бояри, міський патріціат, священики, мешканці міст, дрібне духовництво й смерди.
  Князь та його дружина (“княжі мужі”) стояли на чолі соціальної ієрархії. Найбільшим феодалом був великий князь. Маючи великі приватні володіння (домен), він розпоряджався общинними землями, які вважалися державними, роздаючи їх своїм дружинникам.

Слід зазначити, що в