Етнографічні дослідження “Трійці” започаткували українське карпатознавство, їм належать перші у Галичині твори з історії культурного розвитку рідного краю та бібліографічні видання.

Україна і НАТО: «за» — направо, «проти» — наліво  

Віктор БЄЛОГОРЦЕВ, підполковник у запасі, Київ

Однією з гострих проблем у зовнішній політиці України нині є питання про вступ до НАТО. Президент, керівники міністерств іноземних справ та оборони з завидною наполегливістю виступають за приєднання до цього блоку. Причому всупереч бажанню більшості громадян України, як показують соціологічні опитування населення, яке бажає бачити Україну позаблоковою. Хто ж правий?

Повернімося до історії — у квітні 1949 р., в розпал «холодної війни», США, Канада та кілька європейських країн підписали Північноатлантичний пакт (НАТО). З самого початку було очевидним його агресивне налаштування проти СРСР, країн народної демократії. У відповідь на явну погрозу, в травні 1955 року, СРСР та соціалістичні країни утворили свій військово-політичний союз — Варшавський Договір. На початку перебудови лунали голоси: мовляв, давайте ліквідуємо Варшавський договір, у НАТО зникне ворог, і блок теж саморозпуститься. Чим усе закінчилося — ми свідки: блок НАТО — навпаки — зміцнився і розширився, особливо за рахунок «друзів» СРСР. Він фактично вже біля наших кордонів. І зараз у НАТО «рожева мрія» — втягнути до блоку Україну, замкнути «натівську дугу» навколо Росії. Ця мета настільки прозора, що не вимагає доказів. Україна потрібна НАТО як, говорячи військовою мовою, «театр воєнних дій». Тобто, для ролі чергового плацдарму, так би мовити, про всяк випадок. Не хочеться вірити в погане, але й виключати його не можна, враховуючи непередбачуваність подій у неспокійному світі.

А що ж Україна? З отриманням незалежності і пов’язаної з нею ейфорії, країна в один момент роззброїлася. Ліквідовано ракети стратегічного призначення, під усмішки наших та американських генералів підірвано шахти ракет, бездумно шматували білосніжні красені — стратегічні бомбардувальники, звільнилися від ядерних боєголовок, скоротили чисельність Збройних сил... Здавалося б — саме час стати не лише без’ядерною державою, а проголосити нейтралітет на вічні часи.

Та реальність абсолютно інша. Напевно, деякі наші керівники дали Заходу обіцянки про неодмінний вступ України до НАТО. Ця ідея прямо-таки з хворобливою одержимістю проштовхується до здійснення, хоч вище керівництво України, та й натовці прекрасно знають — переважна більшість наших громадян проти вступу. Нам підкинули ідею, мовляв, багато противників НАТО тому, що погано ведеться робота з роз’яснення цілей та завдань блоку. Цю безглузду думку підхопили й деякі наші діячі. Мовляв, треба людям роз’яснювати — вони ж нічого про це не знають. А що роз’яснювати? — Те, що більше сотні збройних конфліктів та воєн організовані НАТО? Чи те, що головуючі в блоці США мають свої війська в 120 країнах світу? Достатньо побувати в колишній красивій і благополучній Югославії, розтерзаній бомбардуваннями натовців, варто подивитися на Ірак, де беруть участь у безглуздій, кривавій бійні війська з країн, що входять до НАТО... І яка різниця в тому, що війну розв’язано не під егідою блоку, а під егідою «антитерористичної коаліції»? Зараз уже відкрито, неприховано Захід говорить про те, що НАТО вже в Афганістані. Там уже кількість канадських та британських військових стрімко збільшується. Готується послати туди своїх військовослужбовців Польща, у доповнення до стотисячної армії, що вже знаходиться там, до Афганістану направлять ще 1000 військових.

Так що роз’яснювати позитивні сторони НАТО дуже важко. Чи не тому немає аргументованих публікацій та виступів прихильників вступу України до цього Альянсу?

Хтось там невпевнено висловився про те, що, вступивши до НАТО, Україна отримає можливість розвивати підприємства військово-промислового комплексу. Невже хтось повірить у те, що, наприклад, ми постачатимемо на озброєння НАТО українські танки або якусь іншу військову техніку? Цілком реально очікувати, що нам довірять, скажімо, щось ремонтувати, або ж, наприклад, робити тару для снарядів, мін та бомб... Західні конкуренти свого не упустять — на воєнних замовленнях та поставках озброєнь заробляють величезні гроші, і вільної ніші для України там немає.

А найголовнішим, на мій погляд, є наступне. Припустимо, Україна вступає до НАТО. Вона буде зобов’язана виділити певний контингент військ, які перейдуть у командування НАТО. Згоди від України на участь наших військових у тих чи інших операціях блоку ніхто не питатиме, тут діє принцип «військової доцільності».

З урахуванням того, що в НАТО головує відома супердержава, можна очікувати чого завгодно. Американці, зокрема, планують частину своїх військовослужбовців відкликати з Афганістану, замість цього збільшивши вдвічі кількість військових із Канади, Великобританії та Польщі. Цілком реальна участь там і інших країн НАТО. Причому примітно, що додаткові війська направляються в основному до південних районів, де йдуть особливо запеклі бої. Судячи з усього, в Іраку та Афганістані далеко до перемир’я. А якщо ще раптом у військову орбіту буде втягнуто Іран, Північну Корею...

Риторичне запитання: чи зможе Україна з легкою душею відправити своїх військових у будь-яку «гарячу точку»? Або поставити питання ребром: чи зможуть ті прихильники вступу до НАТО призначити своїх синів у