Для США план Маршалла був також засобом підтримки американського експорту. По його умовах 2/3 виділюваної суми повинні були бути витрачені на покупку американських товарів. 2 квітня 1948р. Конгрес США прийняв Закон №472 «Про допомогу іноземним державам», у якому викладалися цілі, задачі, принципи й умови надання допомоги у виді позик, субсидій, а також містилися положення, спрямовані на обмеження торгівлі західноєвропейських країн із країнами, що не є учасниками плану, у першу чергу з СРСР і країнами Східної Європи.

Основною умовою надання допомоги було відмовлення від націоналізації промислових об'єктів, усіляке стимулювання приватного підприємництва.

3. Реалізація плану Маршалла.

План Маршалла спочатку передбачав надання допомоги всім країнам Європи, за винятком фашистської Іспанії, включаючи і СРСР. Однак сталінський уряд категорично виключав таку допомогу і піддав план Маршалла запеклій критиці, виходячи, насамперед, з ідеологічних установок. А Польщі, Чехословаччині й іншим країнам Східної Європи, що прагнули приєднатися до плану, Москва в грубій формі заборонила це робити.

У квітні 1948р. 16 західноєвропейських країн (Великобританія, Франція, Італія, Португалія, Ірландія, Греція, Нідерланди, Ісландія, Бельгія, Люксембург, Швейцарія, Туреччина, Австрія, Данія, Швеція і Норвегія) підписали зі США окремі угоди про надання їм фінансової допомоги на загальну суму 17 млрд. доларів протягом 4-х років.

60% коштів за планом Маршалла одержали Західна Німеччина, Великобританія, Франція, Італія. ФРН із супротивника США фактично перетворилася в їхнього союзника. Підписаний 27 вересня 1950 р. Труменом закон «Про додаткові і надзвичайні асигнування» уключав положення про те, що у випадку, якщо країни - учасниці плану Маршалла будуть продавати СРСР товари, що могли б використовуватися на шкоду безпеки США, допомога їм буде припинена.

4. Результати.

У результаті реалізації плану Маршалла було здійснено:*

швидке відновлення економіки країн Західної Європи на принципах розвитку ринкових відносин;*

відбулася стабілізація їхнього внутрішнього становища;*

підсилилися інтеграційні процеси.

У 1947-1950 р. обсяг промислової продукції в Західній Європі збільшився на 50%, стрімко ріс експорт товарів.

Разом з тим, на тлі загострення міжнародної обстановки після Другої світової війни, вже в 1951 р. план Маршалла став перетворюватися в програму надання допомоги військового характеру, сприяв післявоєнному розколу Європи, формуванню воєнно-політичного блоку західних держав, посиленню «холодної війни», залежності західноєвропейських країн від США.

Білет №9

9.1. Проаналізуйте внутрішню і зовнішню політику Української Держави при П. Скоропадському.

Після вступу німецьких військ в Україну влада Центральної Ради ставала усе більш обмеженою, формальною. В останні дні свого існування Центральна Рада схвалила проект Конституції УНР, обрала Президентом УНР М. Грушевського. Однак відсутність ефективного працюючого адміністративного апарату, відсутність у цей період народної підтримки Центральної Ради і деякі інші фактори привели до її падіння.

29 квітня 1918 р. на Конгресі хліборобів у м. Києві за підтримкою німецького командування Центральна Рада була скинута, і гетьманом України був проголошений генерал П. Скоропадський: замість УНР був проголошений гетьманат за назвою «Українська Держава».

1. Внутрішня політика гетьманського уряду.

1. Був сформований Кабінет міністрів з помірно-консервативних чиновників, військових і суспільних діячів. Главою Кабінету міністрів став Ф. Лизогуб: міністром закордонних справ - Я Дорошенко (член партії соціалістів-федералістів - єдиний соціаліст, якого удалося залучити в уряд); міністром освіти – відомий український політик Н. Василенко. Інші міністри були членами російських партій, в основному - партії кадетів.

Був налагоджений дієздатний адміністративний апарат (старости, земські урядники, професійні чиновники, поліція і т.д.). Однак зміцнення цього апарату русифікованими представниками старого чиновництва несло погрозу Українській державі.

2. Відповідно до головного пріоритету у внутрішній політиці - земельним питанням - у липні 1918 р. був розроблений «Проект загальних основ земельної реформи», що викликав різкий протест більшості селян і невдоволення великих землевласників.

У цілому ж можна констатувати відновлення в державі поміщицького землеволодіння.

3. Була здійснена спроба створення національної армії, чисельність якої повинна була перевищити 300 тис. чоловік.

Гетьман прагнув також відродити козацтво в Україні.

4. Була реформована банківська мережа, збалансований державний бюджет, початі заходи для становлення української грошової системи.

5. Відновився залізничний рух завдяки відновленню залізничних колій і мостів, ремонту локомотивів.

6. У гетьманаті були обмежені демократичні права і свободи. Проводилася політика переслідувань більшовиків, анархістів і представників інших лівих партій.

Під тверду цензуру потрапили газети, заборонялося проведення зборів, мітингів, маніфестацій.

7. Найважливішими досягненнями характеризувалася національно-культурна політика:

а) були здійснені спроби українізації державного апарату і системи освіти:

(поряд з російськими гімназіями утворювалися українські, котрих восени 1918 р. нараховувалося 150;

(був прийнятий закон про обов'язкове навчання українській мові і літературі, історії і географії України;

відкрилися нові українські університети, перші з який - у Києві і Кам’янець-Подільську;

у російськомовних університетах - Київському, Харківському, Одеському – почали працювати кафедри української мови, літератури, історії і права;

б) 24 листопада 1918 р. була відкрита Українська Академія Наук. першими академіками якої стали відомі вчені Д. Багалій, А. Кримський, В. Вернадський, В. Косинський і ін. Президентом УАН був обраний В. Вернадський;

в) була організована Національна бібліотека. Національний Архів, Національна галерея мистецтв. Національний історичний музей, Український національний театр під керуванням П. Саксаганського, «Молодий театр» Л. Курбаса.

2. Зовнішня політика гетьманського уряду. Одною з головних задач гетьманського уряду була боротьба за